Російський капітал, що вбиває

Коли в Україну вкладають кошти розвинені країни — це інвестиції.

Коли вкладає Росія — це окупація.

Саме ця думка майоріла в моїй голові після зустрічі блогерів з керівниками підрозділів економічної контррозвідки СБУ та представниками ГО Оберіг. Мені знадобилося дві доби, аби «перетравити» все почуте. Настрій був дуже кепським. Я вкотре позаздрив громадянам, що сумують за доларом по 8, зранку йдуть на роботу, працюють, ввечері п'ють пиво під футбол. В їхніх координатах уявного Всесвіту, сконструйованого Януковичем, так все просто...

Взагалі-то, СБУ — не моя тематика. Із взаємодії економіки та Служби безпеки я знав лишень історії про дивні обшуки в компаніях та підприємствах і нечасті згадки у ЗМІ, що СБУ запобігла вивезенню обладнання якогось стратегічного заводу в Росію.

Та все набагато цікавіше. Драматичніше. Зрадливіше.

Розповідати складно, бо зустріч була дуже строкатою. На багацько питань сбушники не відповідали, бо типу не можна. Про щось не можна писати.

Тому спочатку просто викладу свої думки на основі головних акцентів зустрічі.

Історія про те, що Росія роками через внутрішніх ворогів роззброювала нашу Армію, аби у випадку чогось Україна не могла сіпнутися — відома. Лише завдяки добробатам та волонтерам ми встояли у 2014-2015 роках і, в принципі, свнсбаки гарматами і танками не досягли поставлених цілей у гібридній війні.

Та жах у тому, що оте щось, від чого Україна могла повстати — це економічне «роззброєння». Воно майже вдалося і не вистачило буквально кількох років, аби Україна з простягнутою рукою просто прийшла до дяді Путіна. Бо коли твій сусід в тебе спочатку за безцінь викупив штик-ножа, верстат, молоток та тримає руку на вентилі опалення твоєї квартири — виходу не лишається.

І найбільш вразило те, що це роззброєння ... продовжується і нині. 4-й рік іде війна, а російський капітал продовжує винищувати наш економічний потенціал, підприємства і перспективи. Не перемогли силою — тепер намагаються вибити з під наших ніг економічне підґрунтя.

Звісно, моя розповідь нижче не змінить думку тих, для кого «культура внє політікі», «бізнес внє політікі», «наука внє політікі». Це термінальна фаза безвідповідальності.

Але тим, хто розуміє, що росіяни сюди сунуть з грошима лише з лихою метою — буде ще два аргументи, чому їх треба відправляти назад на болота. Це трагічні історії, якими зараз впритул займається СБУ.

Аргумент номер 1.

Подивіться це відео.

Отак, під керівництвом російських «інвесторів» було остаточно знищено у 2014 році Запорізький алюмінієвий комбінат.

Оті Деріпаскі «помножили на нуль» не стільки конкурентів своїх російських підприємств, скільки втілювали у життя далекоглядну стратегію путіна, аби в Україні лишилися лише вишні, хрущі коло хат і найродючіші чорноземи. Звісно, під «захистом» російської Армії та чиновництва.

Альтернативна реальність про те, що ще пари років правління Януковича вистачило б, щоб Україна самостійно здала свій суверенітет Росії — не така вже й альтернативна.

Порівняйте підхід російських «інвесторів» із інвестиціями західних країн, які будують та розвивають виробництва, аби здешевити продукцію для торгівлі на світовому глобалізованому ринку.

І боротися з такими диверсіями дуже складно. Бо реально важко причепитися до «інвестора», який офіційно (наче Міша Чєчєтов дуже тому посприяв, земля йому скловатою) придбав підприємство і планомірно через хитрі схеми доводить його до банкрутства. А обладнання, що ріжеться на метал, просто оголошується застарілим та непотрібним.

Скільки в Україні було знищено подібних заводів? Мені здається, що львівський ЛАЗ спіткала та сама доля.

Аргумент номер 2.

Колись Україна мала найбільше Чорноморське пароплавство, яке шматками розпродали в офшори чи порізали на метал (не нагадаєте, когось за ті справи ув'язнили?). Але лишилася потужна мережа портів. Україна спокійно могла контролювати всі вантажні потоки Чорноморського басейну і мати з того шалений зиск.

Для того, щоб в наші порти могли заходити великі кораблі, у України був (саме був) потужний флот із днопоглиблення.

Державні підприємства Чоразморшлях та Устьдунайводшлях поглиблювали дно по всій Україні, володіли флотом з 75 суден, здійснювали роботи в Європі, Азії та Південній Америці, допомагали Державі виконувати свої зобов'язання згідно норм міжнародного морського права.

Україна сама контролювала цю сферу і все було ок. До 2003 року.

З 2003 по 2017 роки (угу, 3-й рік війни) підприємства під дуже «компетентним» керівництвом дивним чином втратили всі замовлення, 90% флоту було продано в офшори чи порізано на метал, а Україна тепер змушена замовляти послуги з днопоглиблення приватним компаніям, що, за словами СБУшників контролюються... росіянами. Екіпажами тих суден також є росіяни.

Окрім того, що на це витрачається 2 мільярди (два мільярди!!!) бюджетних гривень, в будь-який момент ці фірми можуть припинити виконувати свої зобов'язання, і Україна не матиме права приймати міжнародні судна в своїх портах. Тидищ.

Краса, правда?

(до речі, історія з портами нагадала мені скиглення деяких наших мікроцефальних громадян, які ниють «нащо нам своя наука, давайте, коли треба, замовляти іноземних спеціалістів». От я б подивився, хто б подовжував термін експлуатації наших ядерних реакторів, якби не вітчизняні науковці. Думаю, варто було б довірити цю справу росіянам. Реактори ж вони будували. Чи, звісно французам/японцям за умовно вдесятеро більші кошти. Дуже далекоглядно).

СБУ визнає, що поки встигає бити лише «по хвостам» і, навіть коли видно катастрофу, що насувається, їм дуже важко кваліфікувати справу, як диверсія чи держзрада. От по ЗалКу — це диверсія. Все здійснено російськими рученятами. По портам — типова держзрада (моя оціночна кваліфікація) місцевих можновладців. НАБУ, до речі, у цій справі нещодавно затримала чиновників Адміністрації морських портів. Але і там, і там час втрачено.

СБУ намагається працювати тепер на випередження, у взаємодії з іншими силовиками хапаючи чиновників на хабарях чи копирсаючись у дивних фінансових схемах.

Тому я просто ще раз повторю: інвестиції — це гроші з розвинених країн; гроші росіян — це окупація.

Тепер дещо цікаве по взаємодії СБУ та бізнесу.

Я не експерт в непростих стосунках СБУ та бізнесменів, але початок зустрічі був гарячим.

Я тихенько сидів ззаду на стільчику і слухав розмову двох блогерів-підприємців із СБУшниками (один з блогерів написав звіт тут).

Вони почали дорікати СБУ у тиску на бізнес. Не просто дорікати «теоретично у вакуумі», а наводити конкретні приклади, коли спецслужба просто «кошмарить» підприємства з невідомою метою.

СБУшники наголосили, що особисто вони до того всього не мають стосунку і працюють лише з протидією вищеописаним економічним агресіям. Але , скажімо так, припустили, що ще з часів КДБ служба безпеки могла бути і може бути досі, на жаль, дуже «ефективним інструментом» для «впливу» на потрібних і непотрібних людей. І вважати, що після Майдану то припинилося — нерозумно.

Керівники підрозділів запевняли, що вони намагаються всіма силами перевести роботу економічної контррозвідки саме у русло боротьби за стратегічно важливі галузі України у гібридному протистоянні в нинішній час з Росією.

Що ж, з одного боку я дуже радий, що спецслужбісти почали принаймні комунікувати та намагатися пояснювати, що не всі СБУшники однакові.

(Це, до речі, схоже на правду. Якби про українську науку судили лише по Теслі чи Катерині Кириленко, то була б нам всім біда. В принципі, зрада є у всіх Міністерствах, відомствах, Армії, поліції, МВС, бо у нас взагалі прості українці встановлюють рекорди по пересуванню між Києвом та Москвою чи Львовом та Москвою. Дуже показово).

З іншого, я із зацікавленістю тепер буду в міру свого непосвяченого розуму спостерігати за намаганнями зменшити кількість «маскі-шоу» та збільшенням реальних справ щодо російського капіталу.

Бо, якщо Ви не в курсі, СБУ ж не тільки незрозуміло поводиться з певними підприємствами, але й дивним чином викликає на допити науковців (на секундочку, члена Наукового комітету), що воюють в країні з псевдонаукою та плагіатом.

Мені це інколи нагадує службу таксі. Тільки машинку подають не тобі, а твоєму супротивнику чи конкуренту. Головне знати правильний номер.

До речі, на зустрічі у блогерів було бажання обговорити і наших теплих лампових олігархів, які, звісно, бережуть свої галузі, бо то їхній хліб з маслом, але і до них купа запитань. Особливо до пана Ахмєтова, який дійсно чомусь досі не сидить.

На жаль, розмова була надто короткою і часу на те все не вистачило.

Сподіваюсь, можна буде почути коментарі на наступних зустрічах.

Якщо, звісно, після подібних дописів спецслужби не передумають виходити «в люди».

Але грець із тими внутрішніми розбірками.

Факт у тому, що ми, де-факто, ведемо надважку війну із економічною агресією росії. І дуже добре, що у нас є підрозділи, які намагаються стратегічно вбачати глобальну зраду, реалізація якої за наслідками буде нам «економічним Іловайськом».

От що з цим робити на рівні пересічних громадян — я не знаю. Хіба продовжувати ігнорувати всі російські товари та бізнес в Україні. Нам це під силу.

А за рухами СБУ спробуємо слідкувати (звісно, це оксюморон, та все ж), тим більше, якщо вони самі бажають почати висвітлювати хоч якісь аспекти їхньої діяльності.

Побачимо, що буде далі, але... переможемо.

У нас вибору немає.