Знаменитий «распятый мальчик в трусиках» та похідні від нього сюжети не були оригінальним винаходом російського агітпропу версії 2014 року.
Такого роду «реагування» — історично типове для росіян у випадках, коли треба «пригасити» негатив від цілком реальних і наочних звірств, вчинених їхньою воєнщиною.
Наприклад, на виправдання масового вбивства в Катині тисяч полонених польських офіцерів 1940 була запущена історія про катування та розстріли полонених червоноармійців у польських таборах у 1920-1922 р. Ну ніби то Катинь – це була помста за оту жорстокість до «мальчиков в буденовках». Польські історики ретельно вивчили архіви, опублікували документи, які абсолютно чітко спростовують ці твердження – ніяких екзекуцій в таборах полонених та інтернованих не було, причиною левової частки смертей були інфекційні хвороби.
Наївно було б припускати, що це хоч трохи зацікавило не те що пересічного російського читача (є маса публікацій польських авторів російською мовою) – навіть професійних істориків РФ-ї. Але найцікавіше — сюжет про справедливу «помсту» в Катині за вчинені кривди легко співіснує з запереченням, що поляків розстріляло НКВД за наказом Сталіна та Берії ("'на самом деле это сделали фашисты в 1941-м").
Не бракує прикладів такого роду "правлення історії" і в давніші епохи.
Кумир "русскіх людєй" генералісимус Суворов мав не надто добру репутацію в Європі. Звісно, в Росії все це пояснювали (-ють) "русофобією" та елементарною заздрістю – адже не всім народам пощастило мати такого геніального полководця. Та ще й "на всі руки майстра" (вміло придушував антивладні виступи селян в Росії).
Причиною зневаги, яку відчували до цього діяча закордонні сучасники – його роль у придушені повстання Тадеуша Костюшко. А найбільше – кривава "різанина на Празі" (передмісті Варшави), яку учинили його солдати. Заперечувати саму подію – важко, хоча б тому, що вона зафіксована в реляціях самого Суворова та безлічі спогадів.
- Англійська карикатура кін. XVIII ст. на Суворова. Полководець зображений на тлі палаючого передмісття Варшави.
Але тут на допомогу знову прийшли "распятые мальчики" – виявляється, винищення тисяч жінок, стариків та дітей було викликано тим, що "чудо-багатирі" мстилися за 500 беззбройних російських солдат гарнізону, нібито підступно вбитих містянами в церкві (!) на початку повстання. І немає сенсу доводити росіянам, що це груба пізніша вигадка їхніх істориків, про яку не говорять джерела 1794 року. Що у Варшаві взагалі не було у той час православного храму, в якому б умістилось одночасно 500 осіб. Що всього в полон тоді потрапило лише 260 росіян, з яких 83-х дійсно було лінчовано натовпом (за різних обставин, в різний час, не в храмах і т. д.).
І що Костюшко та інші вожді повсталих засудили самосуд. На відміну від Суворова, який нагородив мародерів та вбивць (навіть було засновано спеціальну і досить дивну нагороду – хрест та медаль не "за взятие Варшавы", а за "труды и храбрость при взятии Праги" – місця де й відбулась масакра).
Ця історія, як і "катинська", також безконфліктно існує у російській свідомості у декількох версіях (з варіантами).
Окрім історії про священну помсту за "беззбройних солдатиків в церкві", є ще дві.
Згідно з однією — повідомлення про різанину цивільних на Празі були вигадкою тогочасної англійської/французької пропаганди, прикладом "інформаційної війни" проти Росії. Насправді ж, російські "чудо-богатыри" поводились як вишукані джентльмени, а "визволене" населення вітало їх квітами. Те, що найжахливіші деталі даного військового злочину відомі зі спогадів офіцерів російської армії — просто ігнорується.
Інша ж (і, найвірогідніше — найближча до реальності) описує сюжет як вияв "геніального задуму" Суворова: після штурму і масових вбивств на правому березі Вісли той дозволив родичам загиблих з лівого берега забрати і поховати тіла. Побачене на Празі та вервиці гробів, які везли через річку, змусили жителів Варшави просити повстанців відступити з міста без бою...
Таким чином, спроби протидіяти російській пропаганді, підготовлені реципієнти якої готові приймати будь-які версії подій, навіть взаємовиключні — апріорі приречені на невдачу. Апеляції до "правди", "доказовості", "перевірки джерел інформації" etc. для такої аудиторії є порожнім звуком.
