Непомітно й буденно промайнуло цього року 27 січня — міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Без потоків гучних речей і помпезних заходів на державному рівні. Скромно, але скромність є плюсом.
Безсумнівно, масове знищення євреїв гітлерівським режимом є історичним уроком. Яким не варто нехтувати. Треба вивчати, аналізувати й робити висновки. Розумом, а не емоціями, які нікому не потрібні.
Євреїв загнали в Освенцим німецькі й польські рабини, — цей погляд, який декому може показатись парадоксальним, висловлюють ті євреї, які аналізують історичний досвід, щоби зробити правильні висновки. Вони мають рацію.
Масове знищення людей починалось з масового введення в оману. Або самооману, кому як подобається. Сила рожевих окулярів разом з вірою у свою обраність, що весь світ буцімто існує для них та обертається навколо них, була настільки великою, що часто жертви до останнього не хотіли вірити, що їх відправляють на смерть. Вони думали, що їх повезуть на курорт, а не в концтабори, а потім, що їх ведуть у душ, а не в газові камери.
Чому цей урок важливий для нас?
Тривалий час шарлатани й псевдовчителі навіювали християнам віру в їхню обраність і як усе прекрасно, замість звертати увагу на подоланні гріхів. Мовляв, Ісус приніс нам порятунок, значить, можна почивати на лаврах і жити у своє задоволення. У чому небезпека?
Подібна історія була з юдеями, а чим вона закінчилася, добре відомо. Вони просто хотіли жити з вірою у свою обраність, ніби таке поняття, як гріх не існує.
Людство не перестає аналізувати історію, що саме по собі правильно. Голокост варто розглядати як попередження. Геноцид стосується не тільки євреїв. Це знамення. Якщо інші йтимуть тим же шляхом, загинуть так само.
Можна погодитись, що євреї та цигани були чужинцями в Європі, але не це головне. Бог не ненавидить чужинців за те, що вони чужинці. Бог ненавидить гріх і тих, хто його розповсюджує.
Богу не потрібні лицемірні прославляння й молитви. Богу не потрібні грішники, які не роблять нічого для свого виправлення. Богу не потрібні самозакохані ідіоти, яким віра у свою обраність повністю вимкнула мізки.
Як сказав один класик: все не так погано, як здається, а набагато гірше. Усе серйозно.
Ми не здогадуємось, наскільки близьким може бути Пекло і як ми своїми гріхами гнівимо Бога. Треба молитись постійно, зі сльозами на очах просити прощення в Бога-Отця за наші гріхи, через які даремно сподіватись отримати благословення.
