У пориві патріотичного ентузіазму руки тягнуться до зброї, щоби простими рішеннями долати екзистенціальні проблеми.
За роки незалежності Україна пасла задніх за рівнем життя, можна зрозуміти бажання відігратись за допомогою зброї на полі бою. Війна дає шанс. Можливо, спише все, анулює наші гріхи й негаразди.
На тлі останніх подій хочеться радіти й плакати від щастя. Яка радість! Ми наступаємо. Попереду майорить Курськ, а там і Москва не за горами. Ми визволителі!
Мовляв, це вони гальмували наш розвиток останні тридцять років та навіть більше — століттями. Вони завжди гнобили, нищили нас, заважали нам заробляти, жити, процвітати, народжувати дітей. І далі робитимуть те ж саме. Переможемо ворога і заживемо заможно й щасливо.
Декому не дають спокою лаври гетьмана Сагайдачного. Він був видатний полководець, але нічим особливим не відзначився як державний діяч, хіба що вмів гуртувати навколо себе й любив повоювати. Зате Сагайдачний спалив Москву. Ну не спалив, а намагався взяти штурмом. І не Москву, а Серпухов. Але навіть Серпухов виявився не по зубах славетному полководцю. Зате як символічно. Показав московитам кузькіну мать.
Коли в країнах Європи створювались університети для поширення знань і шедеври мистецтва, на українських теренах ішли змагання, хто кому покаже кузькіну мать.
Як кажуть, де два українці, там три гетьмани. У кожного болить душа за державу. Коли жодних умінь немає, залишається бути патріотом. Як сказав один класик, патріотизм — останній прихисток негідника. І таких багато.
Минає час, поступово відходить на задній план, хто на кого напав першим і розпочав війну, яку вже багато хто у світі називає безглуздою бійнею, коли обидві сторони б'ються незрозуміло за що.
Згадуються слова культової пісні Вакарчука «Я не здамся без бою» — про несприйняття реальності. Вакарчук — талановитий митець естради. Словами свого ліричного героя він виразив поширений погляд на речі й ставлення до реальності, яка вступає у конфлікт зі свідомістю ліричного героя-бунтаря.
За законом математики мінус на мінус дає плюс. За законами логіки, два заперечення в одному реченні рівнозначні ствердженню. «Я не здамся без бою» лунає як попередження, що рано чи пізно буде капітуляція, але після закінчення жорстокої битви.
Капітуляція — не вихід. Альтернатива — приймати реальність такою, як вона є, не воюючи проти неї. Це не означає капітуляцію, а навпаки, можна назвати перемогою, а саме — перемогою здорового глузду над божевіллям.
Руйнувати, нищити — легко. Будувати, створювати, народжувати, долати суперечності, учитись співіснуванню разом — набагато важче. Але воно варте того.
Вороги існують, і це нормально. Допоки ми є, будуть і вони. Треба прийняти реальність такою, як вона є, не піддаючись злості й роздратуванню, щоби зберегти свої нерви.
Що поробиш, коли Господь сотворив їх такими. Ми їх не переробимо. Завжди ненавидіти — неправильно. З часом, коли стихнуть пристрасті, усе встане на свої місця.
