В тоталітарних суспільствах завжди існує потужний запит на героїв, типажі яких використовуються в державній міфотворчості. Міфотворчість, у власну чергу, потрібна як ширма, щоби ховати правду.
Міфи створюються, аби не було зайвих запитань. Якщо вдаватися в подробиці тієї чи іншої історії, може виявитися, що полеглі воїни — жертви обставин і безвідповідальності керівництва, і суспільство дізнається правди, в чому жодна корумпована влада не зацікавлена. Майте почуття пошани, не ставте зайвих запитань, затуліть собі пельку й мовчки працюйте — так це треба розуміти.
Виявляється, лікарі, педагоги, прості робочі, інтелігенція, — усі в тилу займаються другорядними справами або якоюсь маячнею, навіть якщо працюють за копійки або за спасибі. Справжні приклади для наслідування — на фронті.
Щоби мобілізовані охоче йшли на смерть, поставлена задача пропагувати жертовність. В умовах, коли компетентності й озброєння не вистачає, доводиться компенсувати біомасою. Чи дасть це бажаний результат, є сумніви.
Ми хочемо мати професійну армію, а не армію, де люди не мають можливості служити за контрактом і їх використовують як рабів, основою якої є принуділовка.
Надто багато запитань викликають дії ЗСУ зі самого початку війни. На тлі недореформованих, напівсовкових збройних сил героєм можна вважати будь-кого, хто сумлінно, професійно й відповідально служить. Думаю, таких знайдеться небагато.
Нещодавно неподалік села Мала Токмачка колона ЗСУ потрапила під прицільний обстріл і втрачено з десяток бронемашин «Бредлі» і два танки «Леопард». Один «Бредлі» коштує більше, ніж 3 мільйони $, в сумі кілька десятків мільйонів $ викинуто на смітник. За один день. Ще повноцінний контрнаступ не розпочався.
The Guardian: "Ukraine"s failed Mala Tokmachka assault lays bare counteroffensive challenges."
Останній епізод облетів світові ЗМІ, але ледве привернув увагу вітчизняних журналістів і блогерів. Воно і не дивно, усі ми бачили й набагато гірші прояви безладу.
Контрнаступ збираються проводити, не маючи переваги ані в повітрі, ані в артилерії. Перемога найімовірніше обійдеться дорогою ціною, про що попередили західні ЗМІ.
На відміну від армій західних країн, у ЗСУ не існує такої практики, як розбір польотів, тобто аналізу проведених операцій для виявлення помилок. Чимало прорахунків було в минулому і ще буде.
Війна війною. Хтось гине, коштовна імпортна техніка поступово втрачається, особовий склад виснажується або гине. Проблеми не хвилюють, є важливіша й цікавіша справа — створення пантеону героїв.
Через розповсюджену корупцію, яка не оминула збройні сили, немає гарантії, що статус героїв отримають ті, хто заслужили, а не бозна-хто, випадкові особи, чиїсь близькі друзі або родичі. Часто впливові друзі та родичі оббивають пороги різних інстанцій заради справедливості, як вони вважають.
Викликає запитання слово пантеон. Якщо в європейських країнах існують подібні пантеони, вони стосуються видатних державних, культурних, духовних діячів. Але Україна завжди обирає свій особливий шлях.
Комусь пощастило намолотити купу ворогів, але врешті-решт і сам отримав кулю. Честь і хвала. У чому винні багато інших, кого непідготовленими, без необхідного озброєння кинули в м'ясорубку і вони загинули, дехто навіть не зробивши жодного пострілу?
Ще є така річ, як логістика. Щоби хтось відзначився й увійшов в історію, багато інших учасників подій повинні забезпечити відповідні умови, створити масовку, а дехто — бути поруч, допомагаючи або підстраховуючи. Імена всіх дієвих осіб історія не запам'ятає, що не зовсім справедливо.
Героїзація кого попало за політичною кон'юнктурою, без особливо видатних досягнень, за жертовність і "любов до України", є хибний шлях. Це схоже на спроби будування держави по типу Північної Кореї на багатостраждальній українській землі.
