В чому різниця між християнством і юдаїзмом? Юдеї безкінечно чекають Месію. Їхньому терпінню іноді можна позаздрити.
Один із провідних меседжів Ісуса Христа: годі вже чекати, ось Царство Небесне тут і зараз, слідуйте за мною. Царство Боже не десь за бугром, не заховано в глибинах космосу, воно ближче, аніж ви уявляєте. Воно в вас самих і навколо, ви освячені ним. Не чекайте, а беріть.
Ті, хто першими послідували за Христом, зробили це тому, що їм набридло чекати ще тисячу років. Вони з таким нетерпінням хотіли зустріти Месію, що схопилися за Ісуса як за Спасителя.
Терпіння не завжди є добре. І Христос міг би безкінечно довго терпіти, живучи спокійно в Назареті.
Все, що потрібно, вже є тут і зараз. Треба лише увімкнуті свідомість і почати жити духовним життям і робити свою справу.
Раптом з'являються чорти, які не лише погрожують забрати наше майно і наше життя разом з життям наших близьких. Вони намагаються нав'язати нам їхні поняття, поклоніння їхньому вождю, їхню фарисейську релігію, їхні пороки, намагаються відібрати в нас найдорожче – віру в Бога.
Як на це реагувати? Значить, треба подвоїти і потроїти зусилля. Не чекати майбутньої перемоги, а жити перемогою, бути переможцем прямо тут і зараз. Дорожити кожною хвилиною життя і використовувати її з максимальною користю.
Ждун – від слова російської мови ждать (нехай пробачать мене фанати української). Ждуни одночасно і терпіли. Терплять і чекають, коли їх покличуть до Раю. Проживають життя в безплідному чеканні й опиняються в Пеклі.
Це стан, схожий на деменцію, коли людина погано усвідомлює поточну ситуацію, тому що свідомість порушена.
Цікавий експеримент провели психологи у 2007 році, аби порівняти терпіння людини і шимпанзе. З купи смаколиків з винограду, арахісу, крекерів пропонувалося з'їсти два або почекати дві хвилини й отримати одразу шість. Мавпи чекали більшої винагороди у 72 % випадків, а люди – у 19 %.
Результати сенсаційні. Виявляється, шимпанзе більші ждуни, аніж люди. Якщо розібратися, нічого дивного. Це те ж саме, що запропонувати собаці шматок м'яса, здатний перемкнути її увагу. Чим більший шматок, тим сильніше прагнення його отримати, тим більше він застилає в очах все інше.
Відкладати справи на потім – це не зовсім по-людськи, пов'язано з острахом і безсиллям перед конкретними викликами й проблемами, як результат бажання кудись втекти, забути, відкласти, перекласти відповідальність на когось іншого.
Хтось ходить на роботу тільки заради пенсії, про яку мріє. Хтось місяцями чекає зарплатні. Байдуже, якщо можна отримати швидше через суд, приємніше стабільність, щоби потім гарантовано це було, але насправді так не буває, ніщо ніколи не гарантовано. Усе вирішено не нами, а Провидінням, якого нам не дано знати.
Хто мріяли про світле майбутнє, змушені щодня спостерігати безлад в країні. А хто чекали доброго царя, отримали кривавого диктатора. Парадокс? Ні, закономірність.
Якщо ми не отримуємо свого якнайшвидше, не обов'язково миритися з цим і чекати, тут і зараз можна знайти альтернативу. Це принцип економії в дії. Незадоволення існуючим станом речей є рушійною силою, яка обумовлює прогрес цивілізації, а не віра в казочки про світле майбутнє й готовність чекати, коли воно настане.
Роками й десятиліттями народ годують солодкими обіцянками. Почекаймо, ось-ось прийде нова влада, і все зміниться на краще. Ось-ось почнеться справжня боротьба з корупцією. Ось-ось нас запросять до ЄС. Ось-ось згинуть наші вороги. Подібні посили, розраховані на зрозуміло кого, виглядають тупо, примітивно й зневажливо. Чому Бог сприяє цьому? Бог допомагає не ждунам і терпілам, які йому ненависні, а сильним людям.
