Кількість борців за мир зростає останнім часом. Я б сказав, вона просто зашкалює і б'є рекорди. Мовляв, переможемо ми, буде мир. Якщо ні, то ІІІ Світова й триндець усім. Тому треба, щоби нам підкинули ще кілька десятків лярдів військової допомоги. Ми самі бідні, ви ж знаєте.
Нехай обирають. Або дадуть нам грошей, або злий Пу поріже на міха західну цивілізацію. Хоча останнє — це не точно. Але почне з нас.
Звісно, відкати ніхто не скасовував. Який відсоток з тих лярдів осяде в кишенях спритних ділків, можна лише гадати.
Зрозуміло, що мало кому на Заході може сподобатись така риторика. Схоже на шантаж, звичний для гопоти, яка дорвалася до влади. Аристократичні еліти західних країн відчувають відразу, офігіваючи від манер неголених гопників.
Насильницька мобілізація з бусифікацією та викраденнями людей на вулицях не зовсім відповідає цінностям правової держави. Відео, як хапають і пакують перехожих облетіли весь світ, який побачив, що відбувається насправді.
Україна — осколок совка, від якого багато чого успадкувала в матеріальному та ідейному плані. В СРСР теж любили слово «мир», тримаючи народ у безправ'ї й пхаючи свою пику у збройні конфлікти скрізь.
Довгий час україно-радянська еліта намагалася законсервувати совок і полюбила слово «мир», щоби тримати народ у злиднях, вивертаючи кишені простих громадян на користь багатіїв.
А чи потрібен мир насправді, коли на крові можна непогано заробляти й почувати себе вільготно, плюючи на бідних та знедолених і обкрадаючи навіть дітей?
У дитячих центрах не вистачає самого необхідного, поки чиновники призначають собі захмарні премії, а дударики дудять про патріотизм. Дітей б'ють і ґвалтують. У навчально-виховному центрі на Львівщині вихованці розповіли про фізичне та сексуальне насилля. Два роки ніхто не реагував на дитячі скарги, нарешті прорвало.
Розмови про мир — це ширма, щоби продовжувати нечисті справи. Не вийде. Боженька все знає і бачить. Воздаяння буде.
Як написано в Біблії, жодного миру для нечестивців. Не в цій країні. Можна забути саме слово.
Якщо влада не здатна забезпечити порядок, гідні умови життя й права на певній території, то навіщо брехати, що це наша земля? Скажіть чесно правду: ми не можемо. Надто велика країна, а ми — не Авраам Лінкольн і не Джордж Вашингтон. На жаль.
Держава втрачає контроль, все. Значить, до побачення. Не можете, нехай спробують інші. Що з того, що там живуть українці? Варто подивитись, як живуть, чого прагнуть і чи хотіли б вони бачити вас у себе.
Потрібне нове перезавантаження держави. Можливо, ревізія кордонів. Це якщо вдасться зберегти це совкове утворення.
