Звернення Зеленського за 7 квітня: про гроші на паску, гроші на мандрівку, засмагу з городів і решту невеселої фігні, котру Зеленський проігнорував з кривою, але вимучено дружньою посмішкою «доброго царя», розповідаючи про трильярди масок, що летять з теплих країв до кожного українця.
--
Чергове звернення втомленого Зеленського до українців продемонструвало, що базова помилка залишилась: влада зберегла спічрайтерів «Кварталу», замість знайти фахівців. Тобто, проблема так само в критичному бракові компетентних кадрів.
Річ навіть не у форматі «проникливо-співчутливої бесіди друга-психотерапевта» замість чітко структурованого короткого звіту плюс набір розпоряджень і чітких та переконливих пояснень до них. Хоча у спічрайтерів перед очима приклади формату спілкування зі своїми виборцями всіх державних лідерів світу. Це похибка, але не критична.
Хоча насправді видає глибшу помилку: навіть тепер чи то Зеленський, чи то вся владна команда сприймають як мінімум панівну більшість українців як своїх прихильників і друзів. Як тих, для кого Зеленський – досі авторитет і «той, хто краще розуміє». Це вже давно не так. За найліпшого для Зеленського розкладу він лишився для якоїсь частки своїх виборців (а це, нагадаю, 13,5 мільйонів, від яких в кращому випадку лишилась половина – тобто, мільйонів 6 максимум) просто «хорошим хлопцем». А це не передбачає визнання авторитету чи абсолютної довіри рішенням за умовчанням. Це просто позитивне ставлення за розуміння «ну, він помиляється, він не все знає, в нього немає досвіду, в нього замало часу, він опинився в складних обставинах».
Отже, «довірливий, близький, майже інтимний» тип комунікації команда президента вибудовує на відсутньому для цього фундаменті. Вони намагаються спертись на ресурс, котрого немає в принципі. Не «менше, ніж хотілося б», а просто немає. Певна частка виборців непогано ставиться до Зеленського – але ніхто не має твердого переконання в його правоті, в абсолютній контрольованості ситуації і в його спроможності легко впоратись з проблемою і захистити громадян від кризи.
Але це все лірика. Проза життя – у дуже необережному виборі другорядних тем для «задушевної бесіди». Зауважу, цим разом звернення тривало більше 10-х хвилин замість звичайних 3-5. Тобто, головне було сказано за перші хвилини: маски щодня привозять і виробляють, тести, апарати ШВЛ тощо також регулярно завозять літаками. З церквами домовлено про особливий порядок святкування Паски. Решта вже була «довільною програмою». В котрій Зеленський провалився, при тому провалився епічно, зважаючи на традиції українського суспільства (і до релігії це має дуже далекий стосунок).
«Держава зробить все, щоб у кожного була можливість відзначити Паску вдома» — це те, чого Зеленському не варто було казати, зважаючи на результати опитувань, за якими до Пасхи грошей не вистачить у 73-75% родин (це ті, хто на початку третьої декади березня казали, що грошей в них вистачить від «ні на скільки» і до «на 1-2 місяці»). Бо основних типів реакції буде хіба два:
- «Та він знущається! Яка Паска, в людей грошей нема!»;
- «То до Паски нам грошей дадуть на святкування?», а тоді, як не дадуть грошей (бо в бюджеті діра), так само обурення і особиста образа. Особиста, бо Зеленський позиціонується в таких зверненнях як особистий друг, котрий розуміє проблеми кожного, а не як відповідальний державний функціонер.
І далі помилка з тієї ж серії: «Ми всі хочемо мати нормальне, людське літо. Не літо самоізоляції. А звичне. З морем, мандрівками, морозивом і засмагою. Давайте зробимо собі нормальне літо». Навряд чи Зеленського і його команду не ознайомили з економічними прогнозами на літо – більшості українських родин не світить відпустка «з мандрівками і засмагою». Хоча засмага все ж буде – здобута на городах, за рахунок яких знов виживатиме більшість родин. Більше того – навіть за припинення карантину маски доведеться носити до осені. Це «нормальне літо з морозивом» і ну дуже оригінальною засмагою?
Владна команда, звісно, може сподіватись, що люди не помітять і не зреагують. Але мій 20-річний досвід політтехнолога каже, що сподівання марні. Помітять і зреагують. Нехай і з запізненням.
--
Висновок: проблема не тільки в браку фахівців у владній команді, але і в хибній як для України (а не Росії) парадигмі влади, в котрій працює Зеленський і його команда. «Цар», «близький друг кожного», гра на емоціях – замість сухого європейського «менеджер», «найманий управлінець» і взаємодія на чітких планах і звітах.
Як управлінцю, саме Зеленському варто було позначити (на тлі відповідних крупних діаграм), скільки лишилось до кінця карантину, коли запрацюють магазини, коли відкриються перукарні, коли почнеться навчання, коли можна буде зняти маски. Замість нього це зробили ЗМІ, зокрема LB.ua. Бо точно орієнтуватись в ситуації, мати, на що спертись в планах – це те, чого позбавлені можливості працювати українці дійсно потребують від влади. А не поблажливо-дружніх порад «розібрати мотлох на балконі і знов закохатись в дружину». Для цього є шоумени, телеведучі, депутати, місцеві лідери думок. В президента інша робота. Теоретично.
