І ще трохи про «поважайте наше минуле», «це теж наша історія», «кожен має право на своїх героїв» і решту маячні від бужанських-піховшеків і подібних совкодрочерів.
Ця синя ріка під розпеченим липневим небом – труни. Суцільні труни.
Поховані сьогодні, 14 липня рештки ще 78-х жертв НКВД з «Тюрми на Стрийській» на додачу до вже відданих землі 486-х, а потім ще 16-х. Це Дрогобич, невеличке містечко на Львівщині. 75 тисяч мешканців, година пішки з кінця в кінець. І більше півтисячі закатованих «асвабадітєлямі» за кілька років (1939-41, 1944-47 і дослідження території ще не завершено).
--
«У перші тижні війни у в'язницях Галичини російські окупанти вбили і закатували, за приблизними даними, 22 000 людей. Лише у трьох тюрмах Дрогобицької області (Дрогобичі, Стрию, Самборі) близько 4600 людей розстріляли. Переважна більшість убитих – українці. Перед приходом німців тюрми були переповнені і розстріли стали масовими».
--
І на тлі цих трун нащадки окупантів мають нахабство вимагати від нас «вшанування героїв НКВД/ КГБ» і решти «Красной арміі». Без жодних переймань судяться за повернення вулиць Жукова, Ватутіна, інших м'ясників.
Неспроможність захистити свою історію, своїх мертвих – це серйозна вразливість системи нацбезпеки і не менш серйозна загроза збереженню суверенітету.
Тому кожен з нас має без упину тицяти цих «патріотів СССР» писками в труни й кістки, котрих по Україні мільйони, безіменних і поіменованих, знайдених і ще забутих: «Оце нам „поважати“?! Отаку „історію“ шанувати?! Авторів оцього „вшановувати“?!».
==
Фото п.Віри Чопик, Дрогобич
