Переговори в стадії «ні про що» («прогрес не спостерігається", як це формулює Блінкен) триватимуть ще достатньо довго.
Квітень буде гарячий: росія підтягне всі доступні ресурси, перегрупує те, що відводиться зараз з окремих напрямків в Україні. А ми КВІТЕНЬ МУСИМО по максимуму ВИКОРИСТАТИ, ЩОБ ВИЙТИ З ВІЙНИ "ПРИ СВОЇХ".
Якщо владна команда продемонструє, що для неї ця задача надто складна до виконання, — ми, громадянське суспільство, маємо подбати, щоб вони не відмовились від компетентної допомоги.
Що таке "при своїх" для нас за підсумками війни?
- Територіально це означає визнання факту: питання Донбасу й Криму відкладається (до розвалу росії, але це триматиметься несказаним). Примітно, що питання Криму з подачі самої росії повернулось взагалі до обговорюваного порядку денного. Військовим шляхом ми їх повертати не будемо (протягом того чи іншого часу – хоч би й озвучених 15-х років). Прийнятно.
- Геополітично це означає збереження "прагнення до НАТО" (тобто, Конституцію не міняємо) і одночасне визнання, що це буде дуже нескоро (якщо буде – бо ефективність формату піддано серйозному сумніву поточними воєнними випробуваннями на кордонах НАТО). А там "або ішак, або падишах". По факту – просто замовчати цей момент. Як і момент нейтралітету. В урочистих виступах можна щось таке казати про "відкладання", але в документах тихо опустити ці моменти і не згадувати. Прийнятно.
- Питання мови і язика – просто промовчати і ніде, ніяк не згадувати – як це вже робить росія. І мовчки провадити звичайну для суверенної держави політику. Прийнятно.
- Оборонний момент – так само просто промовчати. Росія вже робить це – просто додатково ще й переконує своїх громадян, що вони вже успішно знищили всю оборонну систему України, тотально демілітаризували. Чому би й ні – "без нас можете нас навіть показово з'їсти". А нам тим часом тихо своє робити (попередньо за допомогою західних союзників вичистивши ворожих агентів з усієї системи – навіть найжорстокішими методами, ми про це нікому не скажемо, а зачищені — тим більше). Кожен займається своїм. Прийнятно.
- Момент нацбезпеки. Це передусім зміцнення кордонів, неймовірно жорстка візова система (але не скасовувати, бо має лишатись шпарина для повернення викрадених українських громадян). Зміна всіх можливих стандартів, від рейок до електрики, від назв до кодувань, на європейські зі спільно-совкових з росією. Росія сама відгородиться від нас і світу, тож для неї це теж прийнятно.
- Міжнародні гарантії. По суті, і ми, і партнери, і росія розуміють, що це за будь-яких формулювань і будь-чиїх підписів лишиться такою ж фількіною грамотою, як Будапештський меморандум. Тобто, це такий обов'язковий, але суто декоративний елемент, котрий ніхто не сприймає серйозно навіть на теперішньому дуже попередньому етапі. Всі гарантії мають бути закладені в інших пунктах і реалізовані прямо зараз, а не відкладені на перспективу – бо перспективи найпевніше не буде, все за пару років розмиється і забудеться.
- Інтерес партнерів: не соромитись прямим текстом вказувати їм, що від розпаду росії вони матимуть прямий і чималий матеріальний профіт. А розвал залежить значною мірою від нас. Так, це процес не швидкий – тому з них максимум ресурсів для нашої щоденної роботи заради спільної вигоди.
- Економічний момент. Отут найважче. Нагадаю, понад 4 мільйони українців зараз рятуються за кордоном. Понад 10 мільйонів українців рятуються, виїхавши до інших регіонів України. По суті, це до половини населення і більша частина працездатних, дітей та молоді. Щоб вони повернулись, одразу по перемозі має негайно початись відбудова розбомбленого житла, лікарень, садочків і шкіл. І розбомблених виробництв – бо дорослим потрібні робочі місця. Це зона взаємодії не стільки навіть з росією (звідтам хіба ресурси частково), скільки з партнерами й союзниками. Оскільки саме за їхньої технічної, технологічної та іншої допомоги відбудовуватимемось.
==
Тому не варто з приводу поточного етапу переговорів панікувати й обурюватись, і в жодному випадку не слід втрачати пильності. Варто підійти до питання максимально серйозно, поки наші ЗСУ (і НГУ, і ССО, і ТРО) нас бережуть.
Місткі формулювання, визначення принципового і другорядного, відділення пропаганди від "ріал політік". Жорстке просування наших інтересів не тільки в переговорах з агресором, а головне – в переговорах з міжнародними і зарубіжними партнерами. Бо з росії що взяти – хіба відведення військ і якусь компенсацію. Основні проблеми нам так чи інакше вирішувати з ЄС, США та іншими країнами.
Пам'ятаймо: спільно переможемо!
