На сайті Білого дому повідомили, що Байден чекає Зеленського 30 серпня. Зеленський з того приводу написав в Твіттері: «Продовжимо обговорення важливих питань стратегічного партнерства України та США – миру на Донбасі, повернення Криму, безпеки України, енергетики як безпекового виклику, економічного розвитку [України] та підтримки реформ».
--
Дипломатичну роботу явно провалено ОП. Однак це також провал і України: втратили на цьому ми всі, а не лише представники владної команди.

Зустріч перенесено з липня на кінець серпня, а формат зустрічі цілком може повторити Батумі (йдеться про неофіційні розповіді щодо позиції Майї Санду і Саломе Зурабішвілі відносно Зеленського): коротко і ні про що. За збереження дуже дружньої риторики щодо України як такої.

В питанні «ПП-2» Україна не змогла переконати Байдена, що для нього вигідно погіршити взаємини з європейськими партнерами, однак зайняти потрібну нам максимально жорстку позицію щодо російського газогону. Щоправда, навіть тут ще не все втрачено: Зекоманда згадала, що ми не одні, для кого ПП-2 є джерелом небезпек.

Що й засвідчила спільна заява голів МЗС Польщі і України ("Відмова від спроб зупинити запуску газопроводу «Північний потік-2» створив додаткові політичні, військові та енергетичні загрози для України і Центральної Європи. Україна і Польща працюватимуть разом зі своїми союзниками і партнерами над протидією запуску ПП-2, поки не будуть розроблені рішення для подолання безпекової кризи, підтримки країн в їх прагненнях стати членами західних демократичних інститутів, мінімізації загроз миру і енергетичної безпеки"). Тепер головне — не зупинятись на цьому і з оцим всім звернутись до Конгресу США. Бажано, залучивши до тандему Польща-Україна інші зацікавлені сторони антиросійського табору. Власне, саме такого кроку тепер очікує Кремль.

В цьому дуже важливо виступати не як жертва Кремля, а як додаткова можливість для США вирішити суто американські стратегічні задачі щодо тієї ж РФ. Цьому дуже посприяє нарощування підтримки українцями членства в НАТО з 50% до бажаних хоча би 75%.

Тобто, поточна прикладна задача Зеленського: на хвилі розчарувань від стриманої позиції США не допустити розчарування загалом в західному векторі. Не допустити падіння підтримки вступу до НАТО. І вести активну пропагандистську кампанію для збільшення прихильників.

Зрештою, в нас є люфт в 3 роки, до 2024-го, до припинення дії транзитної угоди. І ми маємо використати цей час для переозброєння, для створення якомога більшої кількості "мініальянсів" з іншими країнами на основі потреби вирішувати ті чи інші локальні проблеми.

Є ще один аспект: Байден явно розвернув весь велетенський "локомотив" США і союзників на рейки протистояння з Китаєм. Росію, судячи з усього, він вважає ціллю дошкульною, але вже слабкою за ресурсами і далеко не першочерговою. Тоді як для нас Росія — все ще головний ворог і джерело глобальних небезпек. Це причина шукати додаткові підстави для США все ж скеровувати певну частину ресурсів на підтримку України в протистоянні з РФ. І на продовження антиросійських санкцій.

Зекоманда, судячи з останніх дій, явно не бачить для себе можливості приєднатись до глобальної ініціативи Байдена "весь демократичний світ проти Китаю". Ще й почала якісь дивні загравання з КНР.

Але Зеленському зараз найбільш актуально не шукати точки дотику з Китаєм, а віднайти якусь геть інакшу платформу для діалогу з Білим домом. Якщо цього не відбудеться, Україна відсунеться в переліку політичних пріоритетів США далеко вниз. І діставати її звідтам доведеться вже наступному президенту України.
==
Проте варто відзначити принципову позицію Зеленського в питанні позначення "корінних народів" без росіян: він в середу підписав цей закон, незважаючи на те, що в той же день Путін в розмові з Меркель вчергове назвав цей закон "дискримінаційним". Тут Зеленський діяв в інтересах держави, не зважаючи на можливе невдоволення Європи.