Україна обігнала Італію і вийшла на перше місце в Європі і на четверте місце в світі за добовою захворюваністю на коронавірус (+13 276 захворіли) і за смертністю (430 українців вмерло). Поступаємось ми хіба таким демографічним гігантам як Бразилія, США та Індія.
Але прем'єр Шмигаль на сьогоднішньому засіданні КМ заявив, що запроваджувати тотальний локдаун по всій території зараз немає необхідності. Уряд вже традиційно скинув відповідальність за такі заходи на місцеву владу: нехай в неї голова болить, запроваджувати чи не запроваджувати, коли і як надовго. І нехай місцеву владу за це ненавидять.
В принципі, Шмигаль десь правий щодо ситуації, в яку сам загнав країну: локдаун – дуже ефективний інструмент для короткострокової (2-3 тижні) корекції перебігу пандемії, щоб отримати конкретний нетривалий час на реалізацію низки інших, довгострокових заходів. Скажімо, обладнання додаткових ліжкомісць. Чи масова закупівля кисневих концентраторів. Чи тестів для населення. Чи щоб дочекатись початку масової вакцинації.
Скажімо, якби в нас був звичайний, а не шмигалівський (коли дата поставки «плюс-мінус пара тижнів, і то – приїде лише мізерна частка від озвученого») контракт на скількись мільйонів доз на 1 травня. Тоді ми прямо зараз просто зобов'язані були би запровадити жорсткий локдаун на всій території на три тижні. Збити хвилю – і чітко з виходом з локдауну починати масову вакцинацію. Але...
Але це якби Кабмін Шмигаля дійсно працював як належить нормальному уряду і вчасно, ще минулого року, законтрактував і оплатив якісну вакцину. А уряд провалив організаційний бік вакцинації (бо фінанси на це були), тож локдаун зараз не поможе. Бо він не може бути безстроковим – економіка вимре. А подія-маркер «все, можна завершувати локдаун, бо вже приїхав інструменти повноцінної боротьби з пандемією» в нас просто відсутня.
Єрмаківські «10 мільйонів доз Пфайзера „якнайшвидше“, але невідомо коли» — це поки більше схоже на анекдот, ніж на конкретний план державних протипандемійних заходів. Хоча там ситуація теж показова: 8 лютого Зеленський нарешті вирішив, що прямі переговори з керівником Pfizer – річ прийнятна і потрібна. І 6 квітня – тобто, за 2 місяці – вже говорять про конкретний контракт (будемо сподіватись, що він є, і що там не прописано формулювання зі змістом «щойно ми перекриємо потреби всього світу, котрий домовився з нами і заплатив раніше, і в нас з'являться надлишкові дози – так одразу продамо їх вам»). А якби це було зроблене рік назад – тоді, коли купа політиків і експертів вимагала цих кроків від уряду? Може, ми би дійсно вже кілька місяців масово вакцинували населення Пфайзером. І на якісну вакцину населення реагувало би позитивніше, не було би таких сумнівів і відмови від вакцинації.
В підсумку, 2021-й рік для України також можна вже спокійно вважати злитим «в топку», як і 2020-й. Бо пандемія триватиме як в 19-му сторіччі, «в природному форматі». Всі, хто має захворіти, захворіють. Всі, хто має померти, помруть. А вакцини – то все витребеньки для хіпстерів. Принаймні, такий висновок можна зробити з дій уряду.
