4 жовтня, у річницю запуску першого супутника, на офіційному сайті Верховної Ради з'явився проєкт Закону про затвердження Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми на 2021-2025 роки: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=72920. Я вже розбирав цей проєкт у тому стані, в якому він був поданий на узгодження іншим міністерствам (https://site.ua/aleksei.parnowski/kosmicni-mriyi-jermaka-iy2eq8k), а зараз я спробую без зайвих цифр пояснити чому цей законопроєкт — не просто зрада, а справжня катастрофа для космічної галузі України, і чому за нього в жодному разі не можна голосувати. Заварюйте запобіжні клапани, це лонгрід.
До 2020 року космічною діяльністю в Україні могла займатися лише держава (фактично, і зараз теж, але цей текст не про це). При цьому, за 30 років незалежності держава не спромоглася не те, щоби сформулювати державну політику у сфері космосу, а хоча б визначитися зі стратегічною метою космічної діяльності. Іншими словами, на питання «Для чого Україні космос?» відповіді з боку держави не було. Про космос держава згадувала або перед виборами чи ювілеєм Незалежності, як це було з супутником Січ-2, а тепер і Січ-2-1, або коли треба було попиляти грошей на якомусь великому проєкті, як це було з проєктами Циклон-4 і Либідь, для розслідування яких Верховна Рада нещодавно навіть створила тимчасову слідчу комісію. Щоправда, у складі цієї ТСК присутня купа людей з конфліктом інтересів.
В цій ситуації, формування космічних програм було повністю віддано на відкуп керівництву космічної галузі, яке або представляло очільників підприємств, або було тісно з ними пов'язане. Цілком очікувано, вони складали ці програми з міркувань забезпечення держзамовлень на продукцію своїх підприємств. Не став виключенням і проєкт нинішньої космічної програми. Його подача супроводжується стогіном про те, що з 2018 року не було космічної програми і без замовлень підприємства помруть. В цьому є певна частка правди, але ситуація полягає в тому, що підприємства здебільшого вже вмерли, і не так від відсутності замовлень, як від відсутності реформ.
Розглянемо флагмани нашої космічної галузі — Південний машинобудівний завод і КБ «Південне». Перший з них існує лише завдяки дотаціям з бюджету і винний державі понад 77 мільйонів доларів за результатами проєкту «Морський старт». Цеха у плачевному стані: де капає вода зі стелі прямо на верстати, де з вентиляції фігачить чорна грязюка (і це — в номінально чистому цеху), печі для пайки багато років не працюють, як і багато іншого виробничого обладнання. Причому, нова така піч коштує близько мільйона гривень, що не такі вже й великі гроші. По суті, основне заняття робітників заводу — розпилювати його на металобрухт. Що стосується КБ, його за останній рік залишило понад тисячу працівників, з них — біля 500 молодих. Причина банальна — інженерів перевели на 1 робочий день в тиждень, а незгодних — прогнали на мороз. Більшість підібрали приватні космічні компанії, хтось пішов в айті, хтось — просто в закат. Залишилися здебільшого ті, кому нема куди йти. По цілим напрямам просто не стало спеціалістів. Звідки їх компенсувати — абсолютно незрозуміло, бо на спеціальність 134 — Авіаційна та ракетно-космічна техніка за ракетно-космічним профілем цього року було подано лише 109 заяв в ДНУ і ще 145 в ХАІ (разом з БПЛА). При цьому, підприємству вистачає грошей на фінансування на повну ставку відділу, який випускає пропагандистські фільми про велич КБ у стилістиці та якості 1970-х років. Бо х̶̶у с̶̶р̶̶а підлабузники миліші керівництву КБ за проєктантів та конструкторів. З обладнанням, яке з великою помпою закуповувалось останнім часом, теж не все гладко. 3D-принтер по металу виявився неналежної точності, тому зараз закуповується ще один, обладнання для ротаційної витяжки так і не вдалося довести до робочого стану, а найпотужніший в Україні суперкомп'ютер придбаний у навчальній конфігурації, яка дозволяє виконувати одночасно лише одну задачу.
Наочна демонстрація плачевного стану виробничої бази яскраво видна на прикладі проєкту ракети-носія «Циклон-4М», яку планувалося запускати спільно з компанією Maritime Launch Services з космодрому поблизу міста Кензо у провінції Нова Скотія у Канаді. Конструктивно ракета являє собою дещо модифікований перший ступінь РН «Зеніт» (або «Антарес», кому як більше подобається), до якого причіплений верхній ступінь від нереалізованого проєкту РН «Циклон-4». Але, як кажуть в Роскосмосі, є певні складнощі. Справа в тому, що і «Зеніт» і «Антарес» на першому ступені використовують російські двигуни НПО «Енергомаш» — РД-171 і РД-181 відповідно. Оскільки ставити на українську ракету російські двигуни в умовах гібридної війни — це очевидний зашквар (хоча не всі в космічній галузі так вважають), КБ Південне спробувало спроєктувати під цей проєкт власний двигун першого ступеню РД-870. Цей монстр Франкенштейна, зібраний з частин РД-8, РД-120 та навіть РД-263, який взагалі розрахований під інші компоненти палива, ніяк не вдалося примусити працювати. Знадобився же цей кадавр саме через неможливість виготовити форсуночну головку, камеру згоряння і сопло потрібних розмірів через відсутність відповідного виробничого обладнання.
І в цій ситуації подається проєкт космічної програми, який передбачає протягом 5 років створити не один, а цілих п'ять космічних ракетних комплексів. Інакше як знущання це не сприймається.
Ну гаразд, — скажете ви — припустимо з ракетами у нас пічалька, але ж є ще супутники! Давайте поглянемо що там по супутниках. Цього року планується запустити КА ДЗЗ «Січ-2-1» (пропагандистська назва — «Січ-2-30», раніше також відомий як «Січ-2-2»). Я вже писав про цей апарат (https://www.facebook.com/sokyra.space/posts/1205927429872534) і чому єдина від нього користь — це підтримання навичок операторів ЦУП. Додам лише, що керується він Бортовим цифровим обчислювальним комплексом розробки Хартрон з продуктивністю Arduino та споживанням 35 Вт. Тут десь має бути жарт про найбільші у світі інтегральні схеми. Тому, ситуація з супутниками у нас хоча і трохи краща, ніж з ракетами, але трохи. Проєкт космічної програми передбачає створення за 5 років 11 супутників (на додачу до 5 космічних ракетних комплексів). Для довідки, за всі попередні роки незалежності, Україна запустила аж 6 супутників. Тут залишається лише змастити розбите фейспалмами обличчя.
І найгірше в цій історії — не втрата 15 млрд. грн. з наших податків, і навіть не зашкварний спільний проєкт «Зеніт-7» з радником Путіна Ілльою Осадчуком. Найгірше — це відтермінування життєво необхідних реформ галузі, які б дозволили її реанімувати. Прозорі конкурси керівників, реформа корпоративного управління за зразком Нафтогазу, оптимізація організаційної структури, залучення кращого світового управлінського і інженерного досвіду, інтеграція підприємств галузі у світовий розподіл праці, оновлення виробничої бази, запровадження дуальної освіти на підприємствах — всьому цьому доведеться зачекати. А скоріше за все, у разі прийняття цього проєкту, воно ніколи вже не станеться, бо просто не залишиться що реформувати. Натомість нам пропонують набудувати повітряних замків з паперовими тиграми, від яких збагатяться керівники підприємств, а також нашого мудрого міністерства з̶̶а̶̶г̶̶а̶̶л̶̶ь̶̶н̶̶о̶̶г̶̶о̶ ̶̶м̶̶а̶̶ш̶̶и̶̶н̶̶о̶̶б̶̶у̶̶д̶̶у̶̶в̶̶а̶̶н̶̶н̶̶я̶ з питань стратегічних галузей промисловості, а також підсилити руководящую і направляющую роль партіі і правітєльства. Ура, товаріщі! Back in USSR!
