З часів Радянського Союзу у всіх пострадянських державах спостерігається парадокс. У собівартості товарів, робіт та послуг частка заробітної плати тих, хто все це робить, становить 13-15 %. А в країнах із розвиненою економікою ця цифра становить 55-60%.
І це не тільки тому, що у нас традиційно платять працівникам за залишковим принципом «ось можемо стільки». Але дуже високі й інші складові собівартості.
Однією з основних статей витрат є енерговитрати. Електроенергія, тепло та інше. Але за радянських часів самі ціни на енергію були досить низькими. Встановлені тарифи навмисно занижувалися. Тому що не можна було продавати жебрацькому по суті населенню, енергоресурси за ринковою ціною.
Потрібно уточнити, що за світовими стандартами людина вважається жебраком, якщо зарплати (якщо навіть вона її отримує) або пенсії їй вистачає тільки на оплату житла, харчування та одяг. Тобто на найменші необхідні потреби. А як і на це не вистачає? Рабство?
Настали інші часи. У спину штовхають ринкові ціни. Перед обличчям високі ціни на ВСЕ. А зарплати та пенсії за радянським залишковим принципом. І нехай не розповідають любителі «світлого» радянського минулого, наскільки гарним було життя за комуністів. Наприклад, я пам'ятаю папірці під назвою «облігації державної позики», якими батькам видавали частину їхньої і так невеликої зарплати.
Але повернемося до енергоскладової. Це ціни (тарифи) на енергію, до яких ще останнім часом додалися надбавки «за доставку». І виникає запитання: А хтось колись ЧЕСНО І НЕЗАЛЕЖНО підраховував їх? З іншого боку, ми бачимо і схеми за образом «Роттердам+» та інших шахрайських розрахунків, які наполегливо намагаються втюхати населенню, що мовчить. А хтось вірить, що високі державні органи чесно та незалежно підраховують усі ці розцінки та тарифи? Чи, як завжди, з часів «розвиненого соціалізму» все рахують на користь монополіста? Тільки раніше монополіст був один у вигляді держави, а зараз монополістів багато. І їхній наполегливий тиск на населення іноді множиться на кількість цих структур.
Здавалося б, є навіть спеціальний орган — Антимонопольний комітет, який повинен займатися саме цими питаннями. Але не займається. Хто ж покотить бочку на монополістів, якщо вони мільярдери? Яким, навпаки, йде завищена норма прибутку з усіх цих тарифів та плат за доставку. Та ще у всіх товарах, роботах та послугах включено завищені витрати.
Хотілося б зазначити, що справедливість не тільки в судах. Справедливість ще у нормальній зарплаті та пенсії. У прозорих складових цін на товари, роботи та послуги. В чесних та обґрунтованих розрахунках на енергоресурси. Чи дійдемо до цього колись?
