Життя таке що не перестаєш дивуватися. Цей літературний афоризм мені кожен день йде на ум, коли я читаю пости у Фейсбуці чи дивлюсь ролики у Тік Тоці.
Скоротимо число депутатів Верховної Ради до 100! Зменшимо зарплату суддям до рівня прожиткового мінімуму! Усіх корупціонерів звільнимо з посад! Та інше.
Ні, я не проти, я згоден. Але кожен «гасломет» повинен зрозуміти, що заклики до збору підписів за ці гасла, до реальних підсумків не тільки не приведе, а й не може привести.
Кожен громадянин бажає жити в чудовій країні, де панує справедливість. Але все це повинно базуватися на ЗАКОНАХ як правилах поведінки, а не якихось абстрактних гаслах і текстах. Не можна встановити справедливість несправедливими способами.
Закони приймають депутати, котрих закликають скоротити. Отже рішення, щодо їх скорочення, повинні прийняти вони самі. Приймуть?
Ось по телебаченню йде програма, в якій «розносять» одного з заступників голови офісу Президента. Керує силовим блоком. Ну зрозуміло, що суддями у тому числі. Хто там галасує про зниження їм зарплати?
А медичну реформу хто робив? Медики? І так в кожному питанні.
Що зробив керівник Сінгапуру Лі Куан Ю в першу чергу? Посадив у в'язницю кількох своїх друзів. Бо попереджав, що красти не можна. А крали й далі. Нашому Президенту дуже тяжко. Стільки на нього впало. Ковід, війна. Но головна війна для глави держави буде зі своїм оточенням. Поки не прибере від себе корупційне оточення — не буде в країні ніяких реальних реформ. Залишаться тільки гасла.
