В останні роки дуже популярними у Києві та інших містах України виявилися так звані продовольчі ярмарки. Це зрозуміло. Колгоспні ринки виконали своє завдання ще в 70-і роки минулого сторіччя. У 80-і вони трансформувалися в великі магазини. Зі своїми постачальниками, своїми продавщицями. Від колгоспних ринків в їхньому класичному вигляду та суті, нічого не залишилось.
З другого боку, якщо сільський товаровиробник бажає продати свою продукцію міському покупцю, в нього не так вже багато варіантів. На ті трансформовані ринки йому ходу немає. Не пустять. А якщо й пустять, то обдеруть як липку.
Так звані ринки мають спрощену систему оподаткування, яка була встановлена для сільгоспвиробників. Тому ВСІ старі ринки наполовину забиті непродовольчими товарами. Ніякого обліку товарів вести не потрібно. Та й продавець може показати документи, що він з… ну із далека. Податки теж там нібито сплачує. Сюди от приїхав за 700 км.
Ясна річ, на продовольчі ярмарки потягнулися як продавці, так і покупці. Мешканцям міста простіше та головне — дешевше прийти раз на тиждень на цей продовольчий ярмарок, та закупитись продуктами харчування.
Але вслід за продовольчими товарами сюди дружно пішли й непродовольчі. Приходить місцевий мешканець, та щоб дійти до продуктових рядків, повинен 100 метрів пробиватися між шкарпетками, кросівками та іншим ширпотребом. Та це ще не найбільша проблема. Головне що місця для тих самих сільгосптоваровиробників не залишається.
Я зовсім не проти торгівлі шкарпетками. Але тоді нехай влада оголошує: завтра та післязавтра на вулиці такій-то буде масова торгівля шкарпетками або трусами. Може хто й прийде. Ні. Оголошують про продукти харчування але торгівельних площ на всіх виробників сільгосппродукції не вистачає. Хто від цього програє? Покупець.
На мою думку, місцевій владі треба щось тут змінити. Продовольчий ярмарок — так продовольчий. Трусами — так трусами. Може кому й потрібно купити не тільки буряк, але й тапки. Але не так, щоб 100 метрів йти серед трусів, щоб дійти до буряка. А ви як думаєте?
