У нас у країні створена і більш-менш успішно функціонує платна парламентська діяльність. Депутатів-романтиків у кожному наступному скликанні стає дедалі менше. Чому? Та тому, що треба «вирішувати питання», а це часто ґрунтується на чиїхось інтересах. У тому числі – комерційних.
Створюються фракції, депутатські групи, які мають на меті зібрати більше голосів. Які у свою чергу можна продати. І так було завжди, і буде поки діє існуюча політична система.
Це раніше олігархічні групи за свої гроші проводили депутатів, хто скільки міг, або наскільки грошей на вибори вистачало. Зараз система трохи відійшла від олігархічних схем побудови, але сутність залишилася. Комерційні інтереси залишились.
Тільки тепер інтересант приходить до кого? Ну прийшов, мені мовляв, треба зробити так і так, для цього закон такий-то треба підправити. Або міністром цієї теми треба поставити такого-то (мого). Йому обіцяють чи не обіцяють. У будь-якому випадку далі як? Адже треба проголосувати у залі.
Депутатська практика привчила парламентаріїв до того, що якщо хтось вимагає голосувати саме ось так (навіть методички з голосування за різні питання роздають), то що йому конкретно хорошого за його голосування буде?
Заплатять. Завжди так було. Суми по 5-10-20 тисяч у.о., чи навіть більше. В місяць чи за окреме голосування, як домовляться. Олігархи самі своїм депутатам гроші сплачували. Або партійні вожді займалися цими справами. В результаті навіть комуністи раптом голосували в унісон із ідеологічними ворогами.
За розповідями самих депутатів, у нинішньому скликанні також платили. Відомо, хто платив. Питання: а як в умовах декларованої, де тільки можна, боротьби з корупцією, головні борці самі виявляються головними корупціонерами?
Тому сьогодні, спостерігаючи зриви голосувань із важливіших питань, неважко зрозуміти: десь стався збій у виплаті депутатських «преміальних». Вочевидь після початку війни депутатів «преміювати» перестали, сподіваючись на їх свідомість. Деякий час це працювало. Але мабуть депутати дивлячись як «заробляють» інші можновладці, почали ставити питання «А нам?». Ну і почали «страйкувати». Але думаю, вихід знайдуть. Зберуть із когось грошей і роздадуть депутатам. Ті миттю проголосують усі необхідні питання. І далі до наступної кризи премій.
Питання, звідки беруться кошти для цих премій, залишається осторонь. Вважатимемо, що дали інтересанти. Але головне — скільки ще існуватиме така політична система, яка породила найбільшу корупцію серед тих, хто з нею має боротися? Зусиль та навіть намірів змінити існуючий порядок не спостерігається. Бадьоро крокуємо до Європи.
