В День Захисника України не зайвим є подумати над тим, що саме доводилось і доводиться захищати.
Кордони, незалежність — безперечно так. Безпеку, саму можливість фізично вижити — поза сумнівом. Ідентичність — так само.
Втім, боротьба, які б форми та причини вона не мала, — це ж завжди про майбутнє. Наше майбутнє у новому світі, який виникає прямо зараз у хвилях цієї великої турбулентності 2020 року.
Ніхто до речі не може точно сказати, чи існуватиме років через 100-150 таке поняття як держава, або за якими критеріями визначатимуть себе люди. Як змінять життя технології.
Одне зрозуміло, навіть якщо говорити не про таку віддалену перспективу, на особистому і на суспільному рівні ми прагнемо зберегти свою унікальність. Прагнемо реалізувати власний і суспільний потенціал, і створити щось яскраве, зіграти свою партію у цьому глобальному концерті.
Це неможливо без свободи. Без того, щоб а ні чужа, а ні своя влада не була спроможною її позбавити силою чи маніпуляціями.
Свобода — не легкий хліб. Але саме вона дає сили і піднімати свій прапор, і говорити своєю мовою, і творити.
І якщо вже казати про Україну — то як про простір свободи і розкриття можливостей. Простір, який не закривається в собі, а відкритий для світу. Бо дурню можна молоти і гарною українською, а можна ще будучи президентом топтатися по державному прапору.
Колись війни велися за династичні володіння, на релігійному грунті, через політичні ідеї. І зараз продовжуються війни за території і за геополітичні інтереси, які живляться імперськими комплексами. Є і ще будуть війни за мізки і за свідомість. Всі вони торкнулися України.
І якщо вже стільки випробувань випало на її долю, то напевно не випадково, напевно для чогось більшого, ніж національні особливості, межі, і тому подібне. Це наш Дух.
Захисники України захищають не лише те, що робить нас українцями, а й те, що дозволяє нам бути зараз і у майбутньому людьми, у самому глибокому і широкому значенні цього слова, носіями свободи.