Розслідування OCCRP Pandora Papers вкотре активізувало тему тіньових зв'язків Володимира Зеленського із Ігорем Коломойським, адже згідно з фабулою розслідувачів, 40 млн доларів на рахунках компаній Зеленського з'явилися в 2012 році саме від Коломойського і були раніше виведені з ПриватБанку незаконним шляхом. Саме тому тема офшорних рахунків Зеленського має таке велике значення: зв'язки з Коломойським вкотре знаходять підтвердження, а отже робити вигляд повної непричетності і імітувати дієве розслідування по справі ПриватБанку в Україні стає все важче. 

Позаминулого тижня Лондонський суд ухвалив дуже важливе рішення, яким відхилив позов Суркіса до Порошенка та Гонтаревої через те, що вони нібито обманним шляхом підвели його активи в ПриватБанку під процедуру bail-in під час націоналізації. Суркіс стверджував що ніяких стійких зв'язків з власниками ПриватБанку у нього немає, а процедуру було застосовано нібито через зловживання Петра Порошенка та Валерії Гонтаревої. Лондонський суд відкинув дані звинувачення, а це, в свою чергу, убезпечило Україну від потреби виплачувати Суркісу 350 млн доларів компенсації за націоналізовані активи ПриватБанку. 

Сама тема націоналізації ПриватБанку стала одним з найбільш гострих кутів конфлікту між минулою владою, менеджерами НБУ та Ігорем Коломойським. Згідно з матеріалами слідства, Ігор Коломойський та наближені до нього особи вивели з ПриватБанку 5.5 млрд доларів вкладників банку, тож державі довелося застосувати процедуру його націоналізації та замістити вкрадене коштом платників податків, інакше фінансову систему України чекав би шоковий удар. Виведення коштів в іноземній країни Коломойським, передусім США та Велику Британію стало причиною для розслідування їх походження і в інших країнах. Попри те, що вкрадені з ПриватБанку кошти здебільшого належали українським громадянам, питання давно перейшло межі суто національного: західні партнери час від часу прямо натякають на те, що вони очікують реального прогресу по справах олігархів, і Ігор Коломойський та Дмитро Фірташ, безумовно, у цьому списку перші. 

Вплив Ігоря Коломойського на владу України і Банкову зокрема повністю оцінити наразі неможливо. Занадто полярні оцінки: від другорядності самого Коломойського і його капітуляції перед владою, так і до оцінок нинішньої Банкової як маріонеткового уряду в кишені Ігоря Валерійовича. В обох випадках маємо лише дуже грубе спрощення реальної ситуації. Втім, голосування 18 нардепів фракції «За майбутнє», наближених до Ігоря Коломойського за закон про деолігархізацію прямо натякають на реальне місце команди олігарха у владній інфраструктурі.

Команда Коломойського досі зберігає вплив як на політичних гравців, так і на судову систему, і навіть на державний апарат. Зокрема, абсолютно неоднозначну роль у спробах Суркіса виграти суд у Лондоні зіграв лист з українського МЗС, в якому державний секретар міністерства Володимир Лук'янов писав про нібито відмову від державного суверенного імунітету в цьому позові. Як зазначив у коментарях медіа адвокат Порошенка Ігор Новіков: «Якби суд визнав цю версію, зрештою платити 350 мільйонів доларів і відсотки довелося б з бюджету України. Формально відмова від імунітету має наслідки, що держава повністю приймає в іноземному суді на себе відповідальність за дії конкретних посадових осіб». 

Не виглядає обнадійливою і ситуація з Національним банком України, звідки цього літа показово на знак протесту проти політики нинішнього керівництва НБУ звільнилися менеджери, в тому числі прямо причетні до націоналізації ПриватБанку раніше. Злам корпоративної структури НБУ є одним із ключових завдань команди Коломойського взагалі у руху до поверненню контролю над ПриватБанком. Цього літа було розформовано і управління з питань ПриватБанку в стінах НБУ, хоч це і не знайшло достойної уваги і тлумачень, кому насправді такі речі були б вигідні. У той же час, утримує від передання банку Коломойському і МВФ, з яким нинішнє керівництво НБУ, втім, так і не змогло знайти спільної мови.  

Тож, кінцева деолігархізація попри усі переможні реляції виглядає досить таки далекою перспективою. Найбільш гучні і потужні справи, як справа ПриватБанку стають маркером того, наскільки реформи були проведені в реальності, а наскільки зімітовані. Зміна дискурсів з авторитарних на демократичні, на жаль, досі не зробила з українського правосуддя західну за змістом систему. Важливо і те, що справи і Коломойського, і Фірташа стають для західних країн реальним, а не ілюзорним зрізом стану реформ за останні 7 років. І саме з таких зрізів потім і будуть братися висновки щодо України, її влади і ставлення до розширення проектів співпраці у майбутньому. Тому програти справу Коломойського для України означатиме більше ніж просто програти активи: це буде повноцінний іміджевий удар.