Історія британських колоній в Америці 18 сторіччя – це переселення бандитів і різного роду непотребу з Європи. Відгомін цього процесу зберігся навіть у мистецтві. Скажімо, в опері Пуччіні «Манон Леско» переселення в Америку – це тяжке покарання за кримінальний злочин. На той час процес, що тривав вже двісті років, призвів до планованих наслідків: місцеве населення було майже повністю знищене, (з 15-16 мільйонів американських індіанців залишились не більше 5, та й ті вже остерігались з'являтися поблизу атлантичного узбережжя, передбачливо ховаючись від носіїв європейської культури в глибині континенту). На їхнє місце було завезено близько 4 мільйонів рабів з Африки (приблизно така кількість експлуатувалася одночасно, підрахувати кількість ввезених годі й думати – мерли, як мухи…). Таким чином було закладено підвалини майбутньої наймогутнішої економіки світу.

В останній чверті 18 сторіччя Британія переживала непрості часи, потрібно було економити, знаходити вільні кошти. Тобто, якщо людською мовою: тимчасово втративши можливість грабувати чужих, британська влада мусила залізти в кишеню до своїх. Жертвою обрали жителів американських колоній. По – перше тому, що ставились до них, як до покидьків (якими вони й були), тож громадська думка була підготовлена і не потребувала звичних інвестицій. По – друге, жителі колоній мали найменше можливостей влаштувати королю Майдан (через віддаленість і вкрай дорогу логістику). Врешті, пронирливі представники криміналітету регіональної еліти взяли в руки дерев'яний комп'ютер і знайшли вихід. Після тривалих (кількарічних) роздумів, було вирішено, що жити самостійно дешевше, аніж платити мита в королівську казну. Про такі дурниці як держава, демократія, тоді взагалі ніхто не задумувався. Конкретні пацани лічили гроші, все інше могло почекати. І чекало. Підакцизні імпортні товари місцеві патріоти почали топити в морі, або нищити іншим чином (якщо воно не тонуло). Найвідоміший приклад – «Бостонське чаювання». В тому епізоді жертвою став чай. Ну і королівська казна заодно, причепом. Реакція Англії була не менш кволою. Спочатку королівські міністри не реагували на сигнали з-за моря взагалі, небезпідставно вважаючи їх буденними відходами життєдіяльності американського криміналу. З часом кількість інцидентів множилась, а казна худла, тож довелося таки поглянути на процес тверезим оком. Дізнавшись, що жителі колоній масово не бажають платити мита, король на певний час отетерів. Ці жлоби жмуться за копійку так, наче вони самі там працюють, а не негри на них! Думка такої глибини і новизни просто не вміщалась у його черепі. Потім він таки відреагував, як і належало королю: відправив військо за море, наводити неконституційний лад. Війна проходила досить вдало для англійців, американці не могли чинити гідний опір. Відреагували вони теж прогнозовано, влаштувавши толковиштє конгрес, тобто з'їзд представників місцевих банд еліт усіх колоній, що утворив постійний орган імені себе і обрав пахана. Уже в ті часи було очевидним, що банди гопників, навіть під керівництвом загальновизнаного «пахана» безсилі перед регулярним військом. За кілька років англійці досягли суттєвих успіхів, радикально скоротивши поголів'я колоністів, однак причину війни ліквідувати не вдалося. Вцілілі через халатність англійських генералів колоністи вперто не бажали платити мита, більше того, почали ховатись у лісах і вести партизанську війну, довівши англійські витрати на логістику до непристойного рівня. Врешті король взяв у руки прем'єра, який взяв у руки дерев'яний комп'ютер і порахував, скільки вартує утримання експедиційного корпусу, і скільки мита та інших податків можна було б здерти з колоністів, якби все ж вдалося знайти дієві аргументи, щоб переконати їх платити. Прем'єр, як реаліст, запропонував брати з неплатників заручників, король, як гуманіст, наполягав на геноциді і повторній колонізації. Прем'єр вирахував, за скільки років окупиться експедиція, король відповів, що люди стільки не живуть. А скачіть ви конем!!! – вигукнули вони врешті дуетом. Після чого війська і представники колоніальної адміністрації повернулись до Британії. А оскільки природа не терпить порожнечі, як казав Торічеллі, то на їхньому місці негайно утворився правовий вакуум.

Продовження тут: http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/92-a-brief-history-of-us-customs-tariffs