29 лютого відбулося чергове послання президента РФ до Федеральних зборів. Звернення мало, фактично, передвиборчий характер, враховуючи насиченість змістової частини соціально-економічними питаннями, спробою демонстрації самодостатності Росії в умовах «санкційної агресії Заходу» та того, що подію транслювали на великих вуличних екранах та кінотеатрах у низьці міст держави-агресора.

«Воєнний консенсус»

Виступ відбувся хронологічно після окупації Авдіївки та смерті Олексія Навального й у переддень поховання останнього. Це могло би символізувати тактичну перемогу, яку керівництво РФ гіперболізує у стратегічний виграш над внутрішнім та зовнішнім «ворогом».

У цілому В. Путін у зверненні апелюючи до річниці початку т.зв. «руської весни» намагається запропонувати як продовження «кримського консенсусу» суспільний договір, що будується навколо міфологем т.зв. «спеціальної воєнної операції» — прославляння «нових героїв», об'єднання готовність до жертви з боку народу навколо досягнення «цілей» війни. В обмін глава РФ пропонує абсолютний суверенітет держави, закріплений сталим соціально-економічним розвитком, ядерною тріадою та зміцненням антизахідної глобальної коаліції.

Так, вкотре у відповідь, зокрема, на заяву США щодо розміщення ядерної зброї РФ у космосі та репліками президента Франції про ймовірність розміщення військ держав Європи на території України, очільник Кремля використав перевірений інструмент ядерного шантажу. Так, фактично В.Путін оголосив про прив'язку процесу переговорів із Вашингтоном щодо питань стратегічного паритету (цілком вірогідно, що у т.ч. щодо нового договору по СНВ) із подальшим розширенням підтримки США України на полі бою. Крім того будь-яке втручання в конфлікт на стороні України В.Путін, фактично окреслив, як втручання у внутрішні справи РФ.

Ресурси для війни та нова еліта

Зростаюча демографічна криза в Росії, особливо серед етнічно російського населення (яка частково компенсується значним натуральним приростом в регіонах Північного Кавказу та натуралізацією мігрантів із держав Центральної Азії) та чинна ізоляція, пов'язана із міжнародними санкціями та обмеженнями, будуть відчутніше впливати на потенціал Росії продовжувати тривалу агресивну війну проти України та можливість опинитися у більш слабкому становищі в разі воєнної ескалації з державами-членами НАТО.

Цим, зокрема, був зумовлений наратив В.Путіна щодо зміцнення інституту сім'ї як основного ядра консервативного конструкту державної ідеології (фінансово-матеріальне мотивування народжуваності, інвестиції у соціальну інфраструктуру тощо). Цьому ж повинна слугувати теза про проблеми економіки, що полягають у зміцненні людського капіталу, особливо за рахунок соціальних/кар'єрних ліфтів молоді, розвитку технологій та зростання продуктивності праці, зокрема шляхом розвитку робототехніки та штучного інтелекту

Взаємної суперечності цим словам додають, по-перше, фактична констатація В.Путіним можливості справжніх соціальних ліфтів лише після участі у бойових діях проти України. Так, за напрацьованими програмами підготовки керівних кадрів, які курувалися першим заступником адміністрації президента РФ Сергієм Кирієнко пропонується запустити механізм формування нової управлінської еліти під назвою «Час героїв», після закінчення якої випускники, колишні військові, матимуть перевагу при кар'єрному зростанні в цивільному – державному чи бізнесовому – секторі.

По-друге, попри риторику про першість економіки Росії в Європі, амбіції зайняти четверте місце серед провідних економік світу, зниження частки бюджетних надходжень від нафтогазовидобувної промисловості (фактично в наслідок неможливості знайти релевантний Європейському ринок газу та все більше небажання купувати російську нафту, зокрема з боку компаній із Індії), глава РФ замовчує про сталу неспроможність позбавитися від залежності від західних технологій, які все ще імпортуються через треті держави, поступову ренаціоналізацію великих промислових підприємств та націоналізацію виробничих потужностей компаній із «недружніх держав», а також ризик зростання технологічної залежності від Китаю у секторі електроніки.

Легітимація контролю над окупованими територіями

Очільник Кремля послідовно наголошує на контролі над окупованими територіями України як доконаному факті. Так, у лексиконі глави РФ закріплюється поняття «Донбасу» та «Новоросії» (окупованих районів Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей) не лише як ідеологічних понять, але й адміністративно-функціональних (важливо зазначити, що за декілька днів до послання усі чотири області було «приєднано» до Південного військового округу РФ). Глава Росії оголосив збільшення видатків на інфраструктурні проекти та підвищення матеріальної мотивації для переїзду медичних, освітніх, культурних працівників (вдвічі більша одноразова допомога для), а також видача низько відсоткових кредитів на житло в окупованих регіонах України для військових окупаційних військ.

Водночас В.Путін пропонує іншим регіонам питомої, тобто визнаної в міжнародно визнаних кордонах, РФ модель розвитку, яка забезпечується шляхом списання двох третин суми боргів за інфраструктурними кредити та інвестування коштів, що звільнилися, у свій стратегічний розвиток.

***

В цілому, цьогорічне послання В.Путіна стало, з одного сигналом для Заходу, що межі підвищення ставок ще не досягнуті і РФ готова до більш масштабної ескалації. З іншого, спробою зафіксувати образ майбутнього російського суспільства щонайменше протягом наступної каденції очільника Кремля – згуртовування навколо його особи та системи, котра з ним асоціюється в умовах безпрецедентної глобальної конфронтації між великими державами, тривалої війни, що та системними внутрішніми викликами, що у випадку послаблення системи, можуть загрожувати позірній стійкості Росії.