Хто б міг подумати, що у провінційному Херсоні виникне коштовна шабля Бухарського Еміра! Маршал С.Будьонний постарався.
Молодці музейники, що зрозуміли значення випадкової знахідки з каховського сейфу! Тепер вона може стати справжньою окрасою Херсонського краєзнавчого музею! Аби лише побачити експонати подібного рівня, колекціонери і зброярі готові подолати тисячі кілометрів.
Жаль, детального фото немає…
Замітка з херсонської преси:
Сюрпризом для ученых закончилось обновление экспозиции к
120-летию Херсонского краеведческого музея. Улучив момент, когда
коллективных экскурсий не намечалось, порог музея переступил высокий
мужчина. Он неторопливо обошел все залы, добрался до выставки
оружия всех времен и народов, и прямо-таки прикипел глазами к одному из
застекленных стеллажей. Какое-то время посетитель, оказавшийся богатым
украинским коллекционером, пристально рассматривал лежащий за стеклом
клинок. А затем без обиняков заявил обомлевшей смотрительнице: «Я
покупаю эту саблю за сто тысяч долларов„.
Музей, конечно, в
деньгах нуждается всегда. Однако его сотрудники от щедрого предложения
отказались наотрез. И вовсе не потому, что предмет торга стоил дороже
(хотя на самом деле так оно и есть). Просто загадочный клинок успел
побывать в руках восточного правителя и сразу легендарных выдающихся
военачальников, а в его истории нашлось место и подвигам, и
преступлениям.
Как оказалось, приглянувшийся коллекционеру раритет
попал в Херсон прямиком из…Средней Азии. Саблю дамасской стали с эфесом и
ножнами из серебра, украшенными искуснейшей гравировкой кубачинских
ювелиров, изготовили еще в девятнадцатом веке лично для эмира Бухары Сеид-хана.
Правда,
саблю Сеид-Эмир-Абдул-Ахад-хану (таково полное титулование бывшего
правителя), пришлось бросить, убегая в спешке со свитой и гаремом от
частей Красной Армии в феврале 1921 года из Бухары в Афганистан. В знак
полной покорности старейшины города вручили ценный трофей командующему
Туркестанским фронтом Михаилу Фрунзе. А Фрунзе, в свою очередь, в 1920
году наградил ею командарма Первой Конной Семена Буденного,
участвовавшего в разгроме крымской группировки войск барона Врангеля. С
тех пор на ножнах шашки красуется тщательно выгравированная надпись:
«С.М.Буденному от Революционного Военного Совета Южного фронта».
Сабля
эмира хранилась у полководца ровно 37 лет, но как-то Семена Михайловича
пригласили на праздник жители Каховки. Он был так тронут восторженным
приемом горожан, что расчувствовался, и презентовал на память
историческое оружие местному филиалу Херсонского краеведческого музея.
Так бы оно и пылилось среди предметов народного быта и крестьянских
инструментов, если бы не случай. Через пять лет после визита командарма
компания пацанов забавы ради просто украла из музея подарок Буденного, и
припрятала на городском стадионе. Саблю нашли и вернули, однако
выставить ее на всеобщее обозрение уже не рисковали, а предпочли для
пущей надежности укрыть в сейфе.
Автор: Сергей Яновский
Презент Бухарського Еміра – справжня ціна шаблі
Кілька років тому, ця шабля вигулькнула на Сотбіс. І зникла. Тоді її ціна склала 150 тисяч доларів. Потім, ця унікальна зброя виникла у США. Колекціонери принишкли.
Зрозуміло, що подібні презенти замовляли у кращих майстрів, не шкодуючи коштів.
Відомо, що клинок створив відомий майстер Гузунов. Робота по емалі – фірма Братів Грачових.
Використано 5 діамантів старої огранки. Є крупне каміння старої огранки (7-5 карат).
Зброя збереглася в ідеальному стані.
Українські журналісти, які першими отримали цю інформацію, завдяки ексклюзивній інформаційній співпраці з провідними аукціонними установами світу, моментально оцінили рівень лоту, а головне, вдало обраний момент засвітки.
Зрозуміло, ми зацікавилися історією Бухарського Еміра. І відразу вийшли на сенсацію.
Бухара вважалася автономним містом-державою. Фактично, монархією, що на васальних правах входила до Російської імперії. Царі часто закривали очі на певні захоплення Емірів, а ті, у свою чергу, всіляко підлещувалися до столиці.
Легенди про великі багатства династії Емірів мають чітке документальне підтвердження. В останні десятиліття існування Імперії, Бухара перетворилася на потужний торгівельно-промисловий центр.
Останній Емір Саїд Алім Хан (1880-1944) успадкував від батька Еміра Абдулахада значні кошти. 27 мільйонів рублів золотом в Державному банку і 7 мільйонів у комерційних банках. Зрозуміло, внаслідок «господарської» діяльності, капітали швидко збільшилися. Емір міг дозволити собі практично все…
Шабля, яка вигулькнула в США, була спеціально замовлена для подарунку Імператору і в якийсь момент – презентована. Після революції була або кимось вивезена, або, що більш ймовірно, продана комуністами на Захід. З тих часів, до появи її на Сотбіс, зброя перебувала у невідомих громадськості, власників.
Розуміючи наближення перемін, Алім Хан, влітку 1917 року, вирішив перевести капітали у більш безпечне місце. У банки Франції і Англії було перераховано 150 мільйонів, а трохи згодом ще 32 мільйони рублів. На жаль, вся бухгалтерія була захоплена більшовиками, які окупували Бухару у 1920 році. Емір втік до Афганістану. І опинився у «надійних» руках англійців, що абсолютно були незацікавлені у переміщенні Еміра до Європи, а тим більше, у поверненні коштів. Еміру просто організували домашній арешт.
Радянські дипломати теж намагалися дістатися золота Еміра, але, теж невдало.
Алім Хан залишив по собі десятки нащадків, які періодично довбають англійців і французів вимогами повернути гроші з процентами. Сума наросла фантастична.
Не відстають і патріоти з Таджикистану, Узбекистану – мріють створити благодійний фонд, провести розслідування, найняти адвокатів і повернути гроші.
Ситуація дивовижно нагадує нашу – з пошуками золота Полуботка. Правда, дещо перспективніша…
Можна лише захоплюватися віртуозним шулерством англійських банкірів, які навчилися красиво перетворювати чужі гроші на власні.
Боротьба за мільярди Еміра продовжується.
А ми із задоволенням публікуємо фото розкішного презенту Бухарського Еміра російському Імператору Миколі ІІ – дорогоцінної шаблі.
Знаємо одне – якщо зброя виникне на акціоні, торг почнеться з кількох мільйонів. І вже можна уявити, хто придбає і куди поїде…
Нам залишаються лише фото. Спасибі відомому колекціонеру, отаману Американського козацтва Сергію Цапенку за допомогу в отриманні світлин!
Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»