Дивовижні особи, що останнім часом опинились на чолі національних музеїв, викликають масу питань. Яким чином очільником знакового музею може стати особа, що жодним чином не проявила себе перед тим в музейній науці, чи менеджменті. Яскравий приклад – пані Сосновська. Хто ця людина в міжнародному музейництві? Уявіть собі ситуацію: зустріч директорів національних музеїв з Мадриду, Лондона та Києва. Спілкування англійською (?!) пана Мігеля Фаломира з паном Річардом Ламбертом і… Тетяною Сосновською. Пам'ятаєте – в анекдоті – «…як соромно перед доном Педро!..». Адже в розвинених – і не дуже – країнах знакові музеї очолюють представники наукової еліти. У нас…

Яким чином напризначали когорту директорів та в.о. директорів в Історичний, Народної архітектури в Пирогові, ще ряд закладів? Хтось каже, що це – кумівство, за Сосновську дуже просив її приятель Бондаренко. Злі язики подейкують, що призначення на посаду гендиректора коштує п'ятдесят тисяч доларів. Оскільки журналісти не мають дозволу на оперативно-розшукову діяльність, не можу ні підтвердити, ні заперечити розміри гонорару. Тож поділюсь дописом працівників НМІУ, які безрезультатно пікетували п'ять місяців Міністерство культури, але не втрачають надію на перемогу.

СОСНОВСЬКА І ПОРОЖНЕЧА

Чотири роки знущань над здоровим глуздом

У лютому 2015 р. до директорського крісла Національного музею історії України за відсутності будь-якого конкурсу проникла особа без профільної освіти – колишня очільниця квартири-музею Павла Тичини (посада отримана у спадок від матері), випускниця Вищої партійної школи при ЦК КПУ, колишня полум'яна комсомолка і нинішня не менш полум'яна українська патріотка шароварного ґатунку Тетяна Сосновська.

Одразу після появи у музеї, пані Тетяна взялась переконувати громадськість, що прийшла вона до цієї поважної установи, щоб позбавити її совкової заскорузлості, закритості та корупції, ввести до європейського контексту, залучивши для вирішення цього надскладного завдання талановиту та креативну молодь.

Що ж «накреативила» за ці роки генеральна директорка? Як далеко просунулась європейська інтеграція провідного історичного музею країни?

З «найпрогресивніших» новацій «європеїзаторки» – заборона екскурсоводам з'являтися до музею в джинсах та кросівках та вдосконалення їх зовнішнього вигляду за допомогою синьо-жовтих галстуків, які аж надто нагадують піонерські. До покращень від пані Сосновської слід також віднести розгром екскурсійного підрозділу й перетворення на сорокап'ятихвилинних екскурсоводів усіх науковців-експозиціонерів. І, звісно, багатократне щоденне прокручування у холі музею бадьорих патріотичних пісень, від регулярного прослуховування яких інтегральний націоналіст здатен перетворитись на переконаного «ватника».

Тоді, коли експозиціонери здійснюють сорокап'ятихвилинний забіг тридцятьма залами музею, з постійнодіючою експозицією відбуваються дивні речі. Полігоном для втілення власного креативу та польоту дизайнерської фантазії пані Сосновська обрала ІІІ поверх музею, де мав би висвітлюватись хід історичних подій в Україні від початку ХХ ст. до сучасності. Головними експозиціонерами пані директорка призначила робітників та інженерів – електриків, сантехніків, столярів… Це вони не покладаючи рук дарують відвідувачам усе нові виставкові проекти та інсталяції. Дарма, що в музеї тече дах, провалюється підлога, катастрофа з фасадом та каналізацією, не проводяться профілактичні огляди електромережі та дихає на ладан охоронна сигналізація. Інженерно-господарський персонал стахановськими темпами матеріалізує за допомогою вагонки, двп, гіпсокартону та токсичної дешевої фарби внутрішній світ генеральної директорки! Ця директорсько-інженерна унія вже перетворила коридори ІІІ поверху музею на лабіринти хворобливих марень, еклектичну навалу непоєднуваних стилів та історичних сцен.

Експозиційна експансія музею під керівництвом Сосновської у європейському напрямку закінчилась на четвертому році правління перемовинами про спільну виставку з товаришами з комуністичного Китаю. Та навіть послідовники великого Мао, зрештою, відмовились від спілкування з надто креативною керівницею. Як останній шанс, лишився срібний поховальний вінок, з яким пані Сосновська не покидає надію проникнути на виставку до Нью-Йорка.

«Новаторські» менеджерські підходи пані Сосновської впродовж чотирьох років реалізувалися через доручення підлеглим роботи, не відповідної фаху та не передбаченої посадовими інструкціями. Коли прийшов до музею займатись експозиційною роботою – йди зберігачем до фондів, хочеш працювати з фондовою колекцією – води екскурсії, бажаєш займатись наукою – відповідай за пожежну безпеку. Усе логічно: якщо вчителька математики спроможна керувати головним історичним музеєм країни, то чому сантехнік не може будувати експозицію, а історик займатись цивільним захистом?

Не дивно, що з такими «прогресивними» підходами музей опинився на порозі повного колапсу. Це, попри гучну браваду, зрозуміло й самій горе-директорці. Тому, щоб, борони Боже, не запідозрити себе любу в некомпетентності, винними регулярно призначалися підлеглі. Кадри мелькали з калейдоскопічною швидкістю – 4 вчені секретарі, 5 головбухів, 5 бібліотекарів та 6 заступників з розвитку ніякого нормального розвитку за 4 роки забезпечити не спромоглися. А разом з ними й кілька сотень (!) звільнених рядових співробітників.

Незаконні звільнення гендиректоркою працівників та протиправні винесення доган завдали збитків музейному бюджету на сотні тисяч гривень. Ігнорування приписів «Зеленбуду» призвело до тяжкого травмування іноземного громадянина, який висунув до музею багатомільйонний позов. Намагання виправити власне невтішне фінансове становище закінчилось для пані Сосновської завданням державі збитків на понад 2 млн. гривень та кримінальною справою.

Усвідомлюючи повне особисте фіаско, пані Сосновська вдалася до брутального безпідставного звинувачення підлеглих у підміні та розкраданні музейних предметів. В гонитві за дешевою сенсацією директорка взялася запопадливо паплюжити гідність очолюваної установи. Та марно.

Нарешті, у четверту річницю керівництва музеєм, пані Сосновська дозволила багатостраждальному колективу тиждень відпочити від своєї присутності. Цікаво, як почуваються колишні завгоспи та головбухи, які ще кілька років тому в ці дні поспішали з оберемками квітів до директорського кабінету? Судяться за право розділити відповідальність з керівницею за травмування турецького громадянина? Тремтять в очікуванні запитань правоохоронців, щодо розбазарювання бюджетних коштів?!

Який результат чотирирічної діяльності Тетяни Сосновської?

Руїна, матеріальне виснаження господарства та моральне спустошення колективу і порожнеча.

Похнюплений пересувається музеєм керівник кишенькової «профспілки», звільняються з роботи слухняні прихильники, тремтять, очікуючи «підстави», запопадливі підлабузники.

І надія. У адекватної частини колективу. Що, максимум за рік, попри фінальну лють та біснування, усе це неподобство мусить скінчитися.

Патріоти НМІУ.