Таємниці слов'янського минулого турбують не тільки наших сучасників. Вони були предметом значних наукових суперечок протягом усього 20 століття. У дослідженнях брали участь учені всіх країн слов'янського і не слов'янського світу, сперечаючись стосовно слов'янської історичної спадщини і критикуючи опонентів.

Рис 1. Слов'янські знахідки на місці літописного Червеня

Вчені у такий спосіб змагалися у результатах пошуків, у їх оцінках, найперше стосовно належності археологічних культур власне до слов'янських чи не слов'янських народів.

І хоча оцінки таких пошуків часто не збігалися, проте у них було одне раціональне зерно, те, яке в науці вважається беззаперечним.

Рис 2. Прабатьківщина слов'ян у 3-2 ст. до н.е. і раннє слов'янство початку 1 тис.н.е. (за даними науки)

У своїх висновках дослідники усіх країн світу незмінно вказували на базові терени давнього слов'янства, центральну їх частину, постійно вказуючи на те місце, яке було для слов'ян найбільш святим і важливим.

Рис 3. Прабатьківщина слов'ян очима європейців

Якщо накласти карти археологічних культур, слов'янських поховань, карти історичної гідрології, історичної топоніміки (з кінця 1 тис. до н.е. до кінця 1 тис.н.е.), то вповні очевидними стають контури такого історичного центру, який базується у Волино-Карпатському регіоні.

Рис 4. Ранньослов'янські археологічні культури кінця 1 ст. до н.е. (з книги Кобичева В. П.)

У цьому регіоні, який тягнеться від Прип'яті до Карпат, від Вісли до Дніпра, на протязі 1 тис. до н.е. — 1 тис.н.е., ніколи не зникали ознаки слов'янства, не зникав живий послідовний зв'язок культур праслов'янських та давньослов'янських, які єднають історію слов'ян з нашими часами.

Тут, власне, і зародилася спільність, названа слов'янством, яка з'явилась перед світом зі своєю особливою культурою, людинолюбним баченням Всесвіту.

Рис 5. Прабатьківщина слов'ян за Б. Рибаковим (кінець 1 тис. до н.е. — початок 1 тис.н.е.)

Вивченням давньослов'янської історії, зародженням слов'янства у Європі, питаннями археологічного та історичного трактування процесу слов'янотворення займалася ціла низка відомих істориків, археологів, мовознавців, етнографів, філософів з різних країн Європи, серед яких: Рибаков, Сєдов, Кобичев, Артамонов, Шахматов, Петров, Шафарик, Нідерле, Фасмер, Топоров, Трубачов, Трєтьяков, Даниленко, Русанова, Баран, Лер-Славінський, Косташевський, Ловмянський, Вернер, Годловський, Щукін, Філін, Козак, Терпиловський, Брайчевський, Винокур, Сміленко, Живка, Щиманскі, Хенсі, Ляпушкін, Попович, Сухобоков, Фьодоров і багато інших.

Рис 6. Ранні слов'яни за Л. Нідерле (з книги під редакцією Рибакова Б.)

Карти, укладені багатьма з цих учених, чітко говорять про одне — Волино-Карпатський регіон відігравав первинну роль у зародженні європейського слов'янства. Він став центром організації і розвитку слов'янства.
Проте, каменем спотикання для більшості дослідників було, і залишається, питання ідентифікації тієї сили, яка розвивала процес слов'янотворення, яка давала йому внутрішні сили і світоглядне спрямування.

Рис 7. Ранні слов'яни за Сєдовим (з книги під редакцією Б. Рибакова)

Відсутність розуміння природи такої сили і надалі підштовхує наукові кола до доволі спрощеного бачення процесу слов'янотворення.

Пояснення зводяться до буденних рівнів оцінки процесів слов'янотворення, які нібито визначаються примітивною матеріальною зацікавленістю ранніх слов'ян накопиченням та бажанням влади, поверховим трактуванням процесу розширення слов'янського ареалу, як системи послідовних загарбницьких воєн.

Але чи так це було? І хто такі, власне, ці загадкові ранні слов'яни?

Рис 8. Раннє слов'янство за Сєдовим (3-4 ст.н.е.)

З моменту ідентифікації наукою праслов'янських культур Європи 3-1 ст. до н.е., ареал слов'янського розселення на картах багатьох вчених постійно збільшується, аж до історично знакових 7-8 ст.н.е., коли цей, ще єдиний і неподільний ареал, максимально зростає у розмірах.

Дивним, лишень, є те, що деякі слов'янські осередки виникають на далеких, відірваних від головного ядра територіях — на Балканах, на острові Рюген-Руян, на Волхові, до того ж, значно раніше, ніж туди проникає загальна хвиля «розселення» слов'ян.

Але чому так? І як таке могло відбуватися взагалі?

Рис 9. Слов'янські археологічні культури 3-4 ст.н.е. за даними науки

Дивним фактом є і те, що хід слов'янізації на величезних просторах йде досить мирно. Майже відсутні сліди затяжних воєн та ознаки нищення місцевого населення.

Венеди, фракійці, балти, народи між Віслою та Одером, досить швидко (через 100-200 років), під впливом якихось дивних факторів, стають слов'янами.

Все вказує на те, що слов'янізація — це не результат масового переселення народів, не наслідок загарбницьких воєн, а щось інше. Але що?

Рис 10. Слов'яни за Йорданом (готський історик 6 ст.н.е.)

Відповідь може бути дуже простою, якщо взяти до уваги, що процес слов'янізації (слов'янотворення) міг бути послідовним поширенням Європою нових життєвих цінностей, рухом нового способу життя, перебудовою місцевих громад на слов'янський лад.

Мова йде про світоглядні трансформації, залучення місцевого населення до іншого світорозуміння у наслідок впливу зовнішнього (давньослов'янського) фактору!

Але чому місцеві народи захотіли стати слов'янами, до того ж добровільно, без насильства і воєн? Що спонукало їх до цього?

Рис 11. Слов'янські культури і розселення слов'ян (Рибаков, Нідерле, Фасмер, Баран)

Пояснення дає «Велесова книга„ — давньослов'янський літопис-волховник 9 ст.н.е.

Вона показує, що для кожного слов'янина найважливішим була споконвічна земна віра, світогляд земних Першопредків, які організували на Землі світле життя за вселенським законом.

Цей закон, переданий людству найдавнішими Праотцями, давні слов'яни дбайливо зберігали і несли з покоління в покоління.

І так десятками тисячоліть!!!

Високі знання дозволяли слов'янським духовним Отцям мати постійний контакт з Творцем Всесвіту, зі Світлим Ірієм (керуючою силою у Всесвіті), а слов'янам жити світлим життям, без агресії і воєн, рабства і приниження, жадібності та користолюбства, хвороб і недугів.

Рис 12. Слов'янські культури в 300 — 660 рр. н.е. (зі збірника карт про світові культури)

Найдавніші Праотці людства говорили — світла людина повинна вірити в Творця-Сварога, у Світлий Ірій, у світлі сили, серед яких є душі найдавніших земних предків.

Вона повинна жити у Праві, відати Праву, славити Праву (тобто бути православною).

При цьому, людина світла душею (слов'янин) є такою, яка шанує праотця Славу (Славяня, Слав-Яня), яка піклується про своє просвітління, яка займається поширенням знань законів Прави, Яви, Нави (духовного, явного і після явного світів), яка шанує земних духовних предків.

Рис 13. Слов'яни в 5-7 ст.н.е. за даними російської науки. Археологія

Слов'янин повинен протистояти усьому темному, окультному, жорстокому, одінському і магічному, пов'язаному з насильством над світлим і праведним (яке відповідає закону Прави).

Він повинен розрізняти світле і темне, навіть якщо темне ховається за білими покривалами (як магія, одинство, яхветизм, псевдослов'янство).

Він повинен бути вільним від темного.

Це дає відповідь на те, чому давні слов'яни ніколи не намагалися будувати держав (союзів) на основі рабства і жорстокості. Чому вони не спокушалися несправедливим соціальним вивищенням, безглуздим матеріальним накопиченням, жадібністю і гордиливістю.

Пріоритети слов'янських предків у матеріальному світі (у яві) — це скромність в усьому, розумна самодостатність, повага до світлих душею, увага до власного духовного зростання, потяг до захисту усього живого, відмова від матеріально надмірного, дотримання законів Творця-Сварога.

Рис 14. Слов'янська археологія 5-8 ст.н.е. (за Сєдовим)

До того ж, слов'янину, як людині, була важлива духовна перспектива, яка у Всесвіті визначається законами Прави, Яви, Нави.

Саме закон Прави давав можливість неодноразового втілення світлої людської душі у явному світі.
Це необхідна для світлих душ реінкарнація (реанкернація, послідовне відродження у яві, пакибуття) – дорога до вселенської вічності душі.

Така дорога вимагала від тих, хто хотів нею йти, духовного зростання, розуміння суті слов'янства, досягнення високих ірійних рівнів, постійного самовдосконалення, піклування про духовну освіту дітей та онуків, які мають нести її наступним поколінням.

Рис 15. Слов'янські культури в 7 ст.н.е. (за матеріалами Ніколаєва В. В.)

Саме тому слов'яни нікого і ніколи не завойовували, нікого не поневолювали, нахабно не переселяли, як і не прагнули винищувати паростків світлого.

Вони вчили законам Творця, захищаючи одночасно світогляд земних першопредків – Першоотців-аріїв та їх оточення.

Вони розповсюджували світлий світогляд заради духовного братства, направляючи до сусідів особливі групи духівників, знавців Прави, Яви, Нави, тих, хто був готовий нести знання світобудови, вчити контакту з Творцем і вищими світлими силами.

Вони шукали спільну з сусідніми народами мову – мову законів Прави, Нави, Яви, законів Творця-Сварога, мову духовного взаєморозуміння, мову земних Першопредків.

Слов'яни ділилися вищими духовними знаннями з усіма світлими народами, навіть якщо ті, тимчасово (під впливом окультизму та магії), втрачали зв'язок з Правою і Творцем-Сварогом.

Просвітлення допомагало сусідам перемагати вплив темних сил і ставати на шлях духовного очищення, зростання, шлях духовної вічності.

Рис 16. Слов'янські пам'ятки археології 5-7 ст.н.е.

Духовна праця слов'янських посланців, Старотців-Рахманів та волхвів, поступово змінювала розуміння світобудови у багатьох народів Європи.

Надалі, таке знання ставало рідним і близьким слов'янському оточенню, особливо тим, хто йшов шляхом просвітлення.

Духовні Отці слов'янства вкладали у свою діяльність душу, любов і вміння спілкуватися зі світлими силами.

Вони навертали до себе цілительством, лікуванням недугів, знаннями духовної гігієни, умінням ліквідувати підступні впливи окультизму і чорної магії.

Люди вірили духовним Отцям і йшли за ними. Вони бажали більше знати про свої витоки і бути ближчими до знань Першоотців людства, до розуміння вселенської ролі людини. Вони хотіли заслужити посвячення у слов'яни.

Рис 17. Слов'янські пам'ятки археології 7-8 ст.н.е.

Діяльність слов'янських духівників у той час носила регулярний характер і базувалася на системі духовних центрів, які вони створювали у різних регіонах Європи.

Каркасом усієї системи стала створена в 3-8 ст.н.е. система духовних центрів: рахманських і волхвівських осередків.

Головним центром у цій системі була скромна Пересопниця на Волині, яка діяла разом з духовною столицею слов'ян — Соуренжом (Суренжем).

Навколо Пересопниці та інших центрів Європи у 5-8 століттях н.е. виникло близько трьох сотень волхвівських осередків!

Поселенці у таких осередках власне і були тими загадковими духівниками (росами) про яких йшла мова раніше. Саме вони невеликими групами з'являлись у середовищі венедів, балтів, фракійців та інших народів, створюючи умови для процесу просвітництва і слов'янотворення.

Побудована ними система духовних установ і була тією загадковою силою, яка сколихнула Європу у 5-8 ст.н.е. швидким зростанням слов'янського ареалу.

Рис 18. Утворення рахманських центрів у Європі та напрямки їх діяльності у 3-11 ст.н.е. (карта ДЦ «Рівне-Суренж»)

Вище представлено низку карт, які подані у працях відомих радянських вчених (Рибакова, Сєдова та інших), а також у чисельних роботах науковців інших країн світу.

Крім того, для зручності читання, на цих картах кольором виділено простір слов'янського ареалу, чи зон слов'янського впливу (блакитним, жовтим або синім кольором).

Червоним овалом показана центральна частина Волино-Карпатського регіону, власне святі місця, де концентрація духівників (росів) була найвищою (Роксолань, Росколань).

Рис 19. Ареал духовного впливу рахманів та волхвів у 3-9 ст.н.е. (жовтий колір) і зовнішня протидія слов'янському світу у 7-9 ст.н.е. (коричневі стрілки)

Останні дві карти (середина-кінець 1 тис.н.е.) відображають часи, коли слов'янство досягло своїх максимальних меж, але ще не почало ділитись на частини (князівства та країни) під пресом ідеологічних ударів адептів окультизму і магії, ворогів законів Творця.

Повернення частини європейських народів у стан непросвітленості стало можливим внаслідок активної боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, спочатку на кордонах слов'янського світу, а далі й у його середині, проти центрів Рахмано-волхвівської системи.

Такі акції виходили від ворожих слов'янству ідеологічних сил, повсякчас налаштованих вороже до слов'янського світогляду: Візантії, Хазарії, франко-германців, вікінгів, яхів-ягів, варягів та інших, особливо у період 8-13 століть н.е.

Висновки, які можна зробити з представленого матеріалу, наступні:

1. Слов'янотворення - це процес духовного просвітлення, навчання, пізнання світлих законів Прави, Яви, Нави, світлих обрядів, давніми європейськими народами, які втратили це знання у наслідок агресивого проникнення у Європу 3-1 тис. до н. е. адептів чорної магії, носіїв єгипетського і одінського, а далі, у 1 тис. н.е., і яхівського окультизму.

2. Просвітлення носило мирний характер і здійснювалося носіями знань Прави, Старотцями-Рахманами, волхвами, священиками і духівниками (росами) у вигляді постійного навчання народів знанням вселенського закону, методам цілительства, духовної допомоги, світлим духовним обрядам, вшануванню Світлого Ірію та його ієрархії.

3. Проведенням процесу європейського просвітництва займалася рахмано-волхвівська системадуховних центрів та осередків, яка володіла розгалуженою структурою та власною системою підготовки духовних кадрів.

Рис 20. Старотець-Рахман слов'янського минулого

Нині ми занадто мало знаємо про Великих слов'янських предків, які своїми зусиллями творили найбільшу духовну спільність Європи, яка звалась слов'янською.

Як наслідок, поняття слов'янин сьогодні втратило свій первісний духовний зміст і перестало відображати стан світлої людини, яка пройшла шлях просвітлення і посвяти, яка знає закони Прави, Яви, Нави, рішуче відкидає окультність і магію, та бореться за світлість своєї душі, прагнучи служити Творцю-Сварогу і Світлому Ірію.

Виходячи з цього, через руйнування рахмано-волхвівської системи, нині слов'янства, як духовної спільноти влаштованої на законі Прави, понад триста років вже не існує.

Втратила силу і система духовного просвітлення, яку намагались берегти слов'янські народи.

То, чи потрібне нам сьогодні осягнення духовної величі слов'янських предків? Чи готові ми прийняти естафету заповітів Предків?

Відповідь залишається за нами!

+ + +

Джерело