Що не кажіть, Україні не щастить з генеральними прокурорами. За роки незалежності 14 очільників наглядового відомства навряд чи запам'ятаються розкриттям резонансних справ. Діяльність більшості з них можна оцінювати зі знаком «мінус». Вершиною деградації відомства стали роки керівництва Віктора Пшонки.

І ось, коли здавалося, на цю посаду вже не знайти достойного – ГПУ очолив Юрій Луценко. Можна було подумати, що новий керівник повністю відповідає запиту суспільства – всі «незагоєні рани» якого будуть заліковані справедливими рішеннями, розслідуваннями, притягненням до відповідальності.

Тим більше бекграунд у Юрія Віталійовича був абсолютно пристойний. Багато хто пам'ятає його полум'яні промови під час акції «Україна без Кучми», вміння кидатись навтьоки від правоохоронців у разі загрози, тюремний досвід.

Звичайно, така людина, і багато хто на це розраховував, стане на сторожі справедливості, злочинці будуть покарані, а справедливість восторжествує. На жаль (і цим словосполученням можна підводити риску під діяльністю багатьох політиків і чиновників), чи то занадто високо була піднята планка для очільника ГПУ, чи у самого Юрія Віталійовича не дійшли руки, але задовольнити запит суспільства ні щодо розкриття злочинів проти Майдану, ні щодо справи Гонгадзе не вдалося.

Проте вдалося з іншим – з абсолютно пристойною кар'єрою, процвітаючим бізнесом, матеріальним благополуччям. Юрій Віталійович навчився уходити від відповідей, трохи зверхньо і про себе посміхатися (мовляв, багато що знаю, але вам не скажу), оточувати себе правильними людьми.

Неможливо точно вгадати момент, коли чиновник чи політик відривається від землі, починає дивитись не знизу угору, а згори донизу, більше розуміє проблеми і печалі простого олігарха, ніж якоїсь бабці, син якої потрапив до в'язниці. З Юрієм Луценком щось подібне відбулось. І не треба говорити про докази – це видно неозброєним, нехай і суб'єктивним, оком.

Коли в останньому інтерв'ю головний прокурор фактично дає зрозуміти, що «справу Гонгадзе» неможливо зрушити з мертвої точки, тому що з замовниками якось не складається, а Леонід Данилович Кучма досі весь у «переживаннях», або що плівки Мельниченка – це спецоперація ФСБ, розумієш, що запит суспільства на хоч якесь рішення щодо цієї справи при нинішньому керівництві на вулиці Різницькій не буде задоволений.

Коли продовжується історія з обіцянками щодо розслідування злочинів на Майдані, говориться про те, що «ми працюємо» у справах Шеремета и Вороненкова, розумієш, що Юрій Віталійович просто «відбуває номер» в очікуванні президентських виборів. І, звичайно, розраховує на ще краще, заможне і благополучне майбутнє, ніж у нього зараз є.

Метаморфози, які відбулись с Юрієм Луценком за останні роки, можливо, і не гідні опису в підручниках, але у пам'яті сучасників нинішній генеральний прокурор так і залишиться одним з 15-ти, не досягши жодного суттєвого результату, не піднявши статус ГПУ. Амбіції якого не пішли далі викриття дрібних злочинців і корупціонерів. Принаймні, так виглядає, на жаль!