Літо – пора масового відпочинку і подорожей. Але для того, щоб втілити заповітні мрії про море, озеро, гори чи відкрити для себе нові міста та чудові краєвиди, потрібно скористатися послугами транспорту. І ось на цьому етапі виникає проблема. Бо український пасажирський транспорт не здатний виконувати свою основну функцію – комфортно, швидко і безпечно перевозити людей.

Не буду порушувати тут питання безпеки пасажирських перевезень в Україні. Але я хотів би звернути увагу на те, в яких умовах подорожують українці. На жаль, поїздка на відпочинок, особливо улітку, перетворюється у серйозне непросте випробування навіть для здорового людського організму. Роботу українського транспорту влітку можна коротко охарактеризувати кількома словами: мінімум комфорту при максимальних втратах енергії та часу.

Український залізничний транспорт давно став символом повільного руху та дискомфорту. Брудні плацкартні і купейні вагони, непристосовані для нормального сну місця, гнітюча задушлива атмосфера не можуть не викликати цілого спектру негативних емоцій. Коли заходиш в такий вагон, відразу розумієш: підстав для насолоди поїздкою мало. Відсутність сучасної системи кондиціонування повітря створює чимало проблем для пасажирів. Для того, щоб вночі не втратити свідомість у перегрітому від спеки вагоні, доводиться їхати з відкритими вікнами. Але відкриті вікна під час руху потягу вночі створюють протяг, під яким майже неможливо спати, особливо на верхніх місцях.

Ще добре, якщо поїздка триває кілька годин. А якщо півдоби чи майже добу? Від такої подорожі навіть здорова людина виходить з потягу втомленою і виснаженою, вижатою неначе лимон. Про яку продуктивну роботу чи відпочинок може йти мова? Людині потрібно ще день, щоб відійти від такої мандрівки. А що робити бідній нещасній бабусі, яка, наприклад, їде на лікування в інше місто? Так і до інфаркту недалеко…

Мандрівка автобусами міжміського сполучення не краща. Якщо поїздка відбувається в сонячний літній день, потрібно морально приготуватися до режиму сауни у салоні. Незручні місця та крісла додають свою ізюминку у подорож. До того ж водії мають згубну звичку наповнювати салон автобуса по максимуму. Вбивча суміш спекотного літнього сонця та переповненої людьми маршрутки створює справді екстремальний режим поїздки. Таке враження, що ми платимо гроші за те, щоб вивчити можливості виживання нашого організму в непростих умовах українських потягів та маршруток.

Є ще авіатранспорт. Але рівень його розвитку і доступності в Україні перебуває на майже доісторичному етапі, який був пройдений ще до Другої світової війни. У розвинених країнах на внутрішні авіарейси припадає значна, якщо не переважна частина пасажиропотоку. Люди мають змогу комфортно, швидко, безпечно і відносно дешево дістатися в будь-яку точку власної держави. В Україні все навпаки. Реально працює лише кілька аеропортів. Ціни на квитки захмарні. Та й з цих аеропортів простіше дістатися закордон, ніж в іншу частину держави. Тому для людей не залишається іншого варіанту, як витрачати свій дорогоцінний час та сили у душному вагоні потяга чи перегрітому салоні автобуса.