ДІЯ ПЕРША
- Слухай, ну це фігня якась, — сказав Президент.
- Яка ще... фігня? — Сатана дещо затримався перед останнім словом, ніби засуджуючи його звучання й семантику, але, як джентльмен, нічого не сказав.
І дарма, бо Президентові було не до джентльменських викривлянь (як він це завжди, у глибині душі, розумів).
- Фігня виходить. — із притиском повторив він. — Ми як домовлялися?
- Як? — відлунням перепитав Сатана.
- Я тобі — ти мені, — терпляче пояснив Президент.
- Ну? — флегматично спитав Сатана, водночас перечитуючи з електронної книжки: «І я ще маю підганяти цього недолугого учня, вей мір!»
Стана зітхнув, відклав книжку й нарешті дослухався до скарг Президента.
- ...що фабрика, і шо маєтки, і шо бізнес. А коли якесь із цих мудил дорветься, то воно в сто разів більше розкраде, а в сто разів менше збудує! Так на це їм наплювати!!! — ледь не плакав Президент.
Сатан ласкаво покивав.
- Так, так, все правильно ти кажеш. Заспокойся.
Президент припинив рюмсати й із надією подивився на Сатану. Сатана був здоровий, як гора, але очі його містичним чином були маже на рівні очей Президента. «Свій до свого по своє», — майнуло в президентовій голові. Сатана співчутливо всміхнувся.
- Просто маленька корекція. Ми домовилися, звісно, — ласкаво, проте твердо повів він. — Я ж не ламаю тебе через коліно, ми — рівноправні партнери... Я навіть не примушував тебе бути слугою! Але потрібні уточнення. Потрібна відповідальність сторін, врешті-решт...
ДІЯ ДРУГА
...Президент раптом прокинувся — чи так йому здалося. Фракція сиділа обабіч довгастого столу, а він, очевидно, головував за цим столом. На чому ж я спинився, подумав він. І тут його погляд упав на одного з депутатів, який щось там клацав через смартфон у фейсбук. От диявол його забирай...
- Я не ламаю вас через коліно, — ласкаво, але твердо сказав Президент. — Ми — рівноправні партнери. Але потрібна відповідальність сторін!