З приводу піар-акцій сепаратистів на кшталт нещодавнього «інтеграційного форуму» в окупованому Донецьку можна глузувати, можна тривожитися, можна просто «ігнорити»... Хоча ні, «ігнорити» якраз не треба: важко боротися з ворогом, роблячи вигляд, що його не існує, авжеж?
Так ось: можна глузувати й тривожитися, але заразом можна і віднайти щось, що може піти нам на користь в гібридній війні.
Взяти, скажімо, заклики полум'яної російської телепропагандистки Симон'ян до «прийняття Донбасу в склад Росії». Ні, ясно, що самі по собі ці заклики — це з тієї ж області, що й заяви ватажка ОРДО Пушиліна про завоювання всієї «території Донбасу». Тобто ні про що. Але на слова Симон'ян є офіційна кремлівська реакція.
Звичайно, прессекретар російського президента Путіна Дмітрій Пєсков міг і не планувати робити зустрічних заяв — ні про цей «форум», ні про цю Симон'ян. Просто журналісти спитали, от і довелося підтверджувати вже відоме: про включення ОРДЛО до складу РФ наразі не йдеться.
Але раз така заява є, на неї варто звернути увагу. По-перше — симпатикам Кремля, на окупованих територіях і тут.
Справді: чому це «права російськомовних у Криму» виявилися для Путіна вартими військової інтервенції та міжнародних санкцій, а такі ж «права» на Донбасі — ні? Чому «матушка-Россия» вже який рік не йде на допомогу нещасним мешканцям українських Сходу та Півдня так само жваво, як прийшла «на допомогу» кримчанам?
Може, тому, що пропаганда про «пригнічення» цих мешканців — рівно така ж брехня, як і агітки про «захист» Росією? Може — хто б міг подумати! — Росію цікавив Крим як «незнищенний авіаносець», а зовсім не якісь там права його населення? Що, між іншим, ледь не щоденно підтверджується самими цими мешканцями в численних блогах, статтях та усних розмовах.
Ці тези повинні постійно доноситися до наших наївних співгромадян, які все ще вірують у готовність Путіна от просто так комусь там десь допомагати. Бо й досі є, на жаль, такі.
Ну а решті українців варто вловити нюанс: Росія не готова й не збирається окуповувати Донбас просто тому, що не має на це ресурсів. Авжеж, російські війська здатні розгромити українську армію навіть сьогодні, попри те, що наше військо таки дечого навчилося й де в чому покращило своє озброєння за сім років війни. Але ЦЕ ОБІЙШЛОСЯ Б КРЕМЛЮ НАДТО ДОРОГО.
В плані життів своїх солдатів, в плані грошей, в плані залишків міжнародного статусу — словом, в усіх відношеннях.
Звичайно, ніхто не знає, як воно буде завтра. Але сьогодні Росія «не может повторить» на Донбасі те, що накоїла в Криму. Бо Крим був ілюстрацією приказки «де тонко, там і рветься».
Наявність російської військової бази, тотальне домінування російсько-націоналістичного дискурсу в медіа та мізках населення, автономний статус та фізико-географічні особливості півострова — все це робило його ласим шматком для Росії. Але ні на що більше вона виявилася нездатна — згадаємо безславне зникнення з порядку денного проєкту «Новоросії».
Де тонко, повторімось, — там і рветься. Оце і є головним висновком для всіх нас: стежити, щоб більш ніде не стало надто тонко.