Крім футбольного чемпіонату та інших животрепетних тем, українська блогосфера обговорює цими днями результати соціологічного дослідження російського «Левада-Центру» на тему, кого сучасні росіяни вважають найвидатнішими людьми в світовій історії. Нагадаємо, «Левада-Центр» — найстаріша в РФ і дуже авторитетна соціологічна фірма, визнана там, утім, «іноземним агентом» з усіма відповідними наслідками.
Загальну картину ви, ймовірно, вже знаєте — але цікаво поглянути на деякі конкретні цифри. Тим паче, відповідні опитування «Левада-Центр» проводить із серйозними проміжками: 1989, 1994, 1999, 2003, 2008, 2012, 2017, 2021 роки. Тобто йдеться якщо не про зміну, то про помітні «зсуви» поколінь.
Так от, перше місце цього року, які раніше, упевнено посів товариш Сталін. З 1999-го і по сьогодні його рейтинг коливається між 35 % і 42 % (наразі — 39 %). Що для більшості оглядачів навіть не потребує коментарів — хоча один такий коментар, в кінці цієї колонки, таки буде.
За Сталіним ідуть інші тирани та автократи. Але вже не так стабільно. Скажімо, Владімір Лєнін (друге місце) мав 2003 року 43 % (респонденти можуть назвати кількох персонажів, тому сума відсотків не дорівнює ста). А вже 2017-го впав до 32 %. Нинішні 30 % недалеко від цього пішли.
Дуже кидається у вічі, як сильно варіюються показники «десятки призерів». В середньому — вдвічі й більше.
Поет Пушкін, скажімо, «стрибав» з 47 % до 23 %;
космонавт Гагарін — з 33 % до всього лише 13 %;
цар Петро Перший — аж з 45 % (1999 рік) до 19 % (сьогодні);
президент Путін — з 34 % (2017) до 15 % (теж сьогодні).
Те саме відбувається і з видатними особистостями на нижчих позиціях рейтингу, від Льва Толстого і Алєксандра Суворова до Наполеона Бонапарта і Адольфа Гітлера.
Іноді причини цього очевидні. Скажімо, в 1999 році Росія переживала глибоку кризу орієнтирів і пік недовіри до влади. Звідси й зрозумілий пошук «ідеалу» у віддалених часах — тобто високі показники царя Петра.
Іноді ж високі показники персонажа можна пояснити тільки багаторічною масованою пропагандою. І ні ми, не про тиранів, а про поета. Стабільне третє-четверте місце Пушкіна серед найвидатніших особистостей СВІТОВОЇ історії з точки зору цієї самої історії не вкладається в жодну логіку. На відміну від того ж Толстого, Пушкін не справив на світову літературу жодного скільки-небудь помітного впливу, і недарма відомий «злопыхатель» маркіз Астольф де Кюстін у своїй книзі «Росія 1839 року» стверджував, що забитість мас і відсталість аристократії в Російській імперії робить неможливою появу там скільки-небудь яскравого письменства.
Росіянинові годі зрозуміти, як можна було всерйоз стверджувати таке, коли вже відбувся Пушкін. Але в тому й річ, що досягнення Пушкіна — це «підтягування» російської поезії та, ширше, словесності до світових взірців. Не менше — але й не більше. Пушкінська поезія воістину була культурним проривом для Росії — але нічого особливого для світу вона не являла, як не являє і зараз.
Жодної соціально-політичної ролі — на відміну від поезії того ж Шевченка для України — пушкінські вірші теж не відіграли, попри всі спроби радянської пропаганди виставити поета «борцем за щастя народне» через його особисте приятелювання з деким із декабристів.
Утім, для нас тут є один важливий урок: літературні надбання, і взагалі культура та мова, були, є і ще довго лишатимуться для Росії інструментом політико-ідеологічного впливу.
Власне, головний висновок із цього опитування і полягає в тому, що з ідеологією, в найширшому сенсі, у Росії все залишається стабільним. Восьмеро перших у рейтингу «навидатніших осіб світової історії» — росіяни. Лише цьогоріч в десятку вибрався Альберт Ейнштейн, і то — менше ніж із 10 % рейтингу.
Хтось справді може всерйоз вважати роль Ейнштейна у світовій історії меншою за роль Брєжнєва? Чи, коли на те пішло, Гагаріна? Очевидно, опитані громадяни РФ просто ретранслюють звичні з дитинства патріотичні міфи. Тут російській пропагандистській машині потрібно віддати належне.
Адже з точки зору здорового глузду абсолютно незрозуміло, чому той же Гагарін, на чиєму місці міг бути будь-хто з його дублерів, «важливіший» для світової історії, ніж конструктор Сергій Корольов, без якого СРСР першим у космос просто не вийшов би.
До речі, поява у десятці того ж Ейнштейна, як ясно видно з таблиці, сталася не тому, що росіяни раптом усвідомили видатну роль у світовій історії цього німецького єврея, який допомагав американцям створити атомну бомбу. А в першу чергу — через зниження показників традиційних лідерів. На таблиці немає графи «Важко відповісти», але в роз'ясненні «Левада-Центру» сказано, що відповідна частка виросла з 9 % у 2017 році до 19 % — у нинішньому.
От звідси й падіння «рейтингу» Путіна та низки інших товаришів. Схоже, Росія знову перебуває в певній розгубленості. Але можемо запевнити: це тимчасово.
Адже товариш Сталін упевнено лишається на своєму місці. І так буде навіть у тому випадку, якщо його повторно розвінчає який-небудь умовний Хрущов.
На початку цього матеріалу недарма згадано про найперше опитування, ще від 1989 року. Тоді, на піку «перебудови», Сталін не мав шансів — але радянська ідеологія ще не вивітрилася, нові ж герої та «герої» тільки виникали; і кого ж, на вашу думку, росіяни вважали тоді найвидатнішою постаттю в історії планети?
Авжеж — творця СРСР Владіміра Лєніна. З захмарними 72 %. Наступними йшли все той же Петро Перший (38 %) і нині взагалі забутий респондентами Карл Маркс (35 %).
Інакше кажучи, найважливішими представниками виду homo sapiens для росіян поточної епохи є вожді.
Звичайно, в першу чергу — власні.