Поряд з креативною рекламною кампанією та інтригуючими трейлерами, фільм «Сторожова застава» замахнувся на досить складний жанр кіно – фентезі. В українського споживача та й в цілому світі цей жанр асоціюється з екранізаціями Толкіна, Кінга та інших всесвітньо відомих авторів, на які були витрачені незліченні мільйони доларів. Що правда, навіть шалені бюджети не могли гарантувати касові збори та любов глядачів і критиків.

Маючи кошторис в 40 мільйонів гривень (смішні для жанру кошти), творці повинні були справитися зі, здавалося б, непосильним завданням. Полягало воно в тому, щоб створити якісний продукт та привести в кінотеатри глядачів, розбещених дорогими голлівудськими блокбастерами. При цьому, як і у всіх братах по жанру, стрічка мала містити значну частину матеріалу, створеного за допомогою комп'ютерної графіки та CGI. За, нагадаємо, мізерний (хоч і не в масштабах українського кіно) бюджет.

Чи справилися творці із завданням, давайте обговоримо. Поділ на плюси і мінуси досить умовний, тож оцінимо все загалом. До речі, для лінивих і втомлених є кілька відео оглядів, один з яких можете переглянути за посиланням:

Сюжет, заснований на однойменній книзі Володимира Рутківського, простий та знайомий для масового глядача. Головний герой неймовірним чином потрапляє в минуле, де стикається зі світом магії та кремезними русичами й легендарними богатирями: Іллею Муромцем, Олешком Поповичем та Добринею Никитичем. Зрозумівши про кого йде мова, підліток Вітько називає Олешка «Альошою», на що той реагує досить кумедно, посилаючи устами творців подалі росіян, які й цю легенду вкрали в українців разом з історією. Як це було розповідати не буду, щоб уникнути спойлерів. Єдине скажу, що з героїв найбільше вам сподобається саме Олешко у виконанні Романа Луцького.

Щодо героїв, то тут все максимально просто, але здебільшого не відчувається, що актори просто відбувають номер. На «Оскар» гра не тягне і видно, що багато виконавців не мають великого досвіду. Власне, молоді актори в інтерв'ю самі зізнавалися, що робота давалася їм непросто. Проте, ролі свої виконавці виконують як мінімум на тому рівні, який дозволяє не думати про це і отримувати задоволення від фільму. Особисто мені найбільше сподобалася гра Єржана Нуримбета, який зіграв головного антагоніста. До речі, в успіху таких фільмів головні лиходії часто відіграють одну з ключових ролей. Ви будете його ненавидіти, хоча не дуже сильно. Разом вони протистоятимуть підступним половцям та древньому злу.

Найкраще те, що під час діалогів іноді відчувається отой іспанський сором, коли вам ніяково через те, через що ніяково має бути іншим. Це дуже добре і свідчить про те, що стосунки між героями природні й між ними є певною мірою та «хімія», без якої фільм був би занадто сухий і безбарвний в плані взаємодії героїв.

Окремо варто відзначити гумор. Тут не все однозначно, проте є у фільмі моменти, коли ви будете непідробно реготати на весь голос. Іноді жарти підтягнуті та не завжди в тему. Тим не менш, тему можна вважати розкритою. Не забули сценаристи і про сучасний фольклор. Фраза Добрині «стріла в лоб, то стріла в лоб» викликає в глядачів безпомилкову асоціацією та послугувала чудовою відсилкою до всім відомого вислову всім відомої людини під час всім відомих подій. Тоді вона стала «мемом» і тепер була досить вдало використана та допомагає стрічці залишатися в пам'яті після перегляду й спонукає обговорювати фільм. А саме це й потрібно було для того, щоб стрічка мала більше шансів бути успішною серед українців.

Не може не радувати національний колорит стрічки. Елементи з історії нашої країни вписуються в загальну міфологію запропонованого нам світу. Багаторічне протистояння Русі з половцями, які виступають у фільмі лиходіями. Легендарні богатирі. Давньоруський бог Велес, який у фільмі зображений як таємна сила, що приходить на допомогу в найтяжчі хвилини. Все це вписується в загальну канву дуже органічно і додає цьому фільму, скажімо так, українськості.

Загалом, складно позбутися суб'єктивності, адже «Сторожова застава» як видовище виглядає на голову вище, ніж багато сучасних українських фільмів.

Деякі елементи, створені за допомогою графіки, явно не дотягують до рівня багатомільйонних блокбастерів з-за океану. Хоча, на захист варто сказати, що ви побачите локації, які були повністю створені за допомогою графіки і виглядають дуже пристойно. Загалом технічна складова доволі непогана. Картинка якісна, робота оператора допомагає тримати глядача, а красиві загальні плани відносно майстерно заповнюють те, що могло стати катастрофічними для стрічки паузами. Хоча і без тремтячих камер не обійшлося, хоч це й не зіпсувало загальної картини. Порадував монтаж звуку. Це те, що також могло зіпсувати враження, але до цього підійшли професійно. Костюми чудові. Власне, це те, чим, судячи з інтерв'ю, творці пишаються чи не найбільше. Зокрема, деякі аксесуари, за їх словами, є цілком автентичні або виготовлені з максимальним дотриманням технологій минулого.

Окремо варто згадати про батальні сцени. Створені за допомогою графіки та CGI ґолем та битва з ним не виглядають провально, але на фоні голлівудських «аналогів» викликають іронічну посмішку. Щодо боїв цілком реальних живих людей, то тут все досить пристойно. Звісно, не було на знімальному майданчику режисера Зака Снайдера з його консультантами по батальних сценах. Загадав я його ім'я не випадково. Бій Брюса Вейна/Бетмена проти групи російських бандитів у його фільмі «Бетмен проти Супермена: на зорі справедливості», як на мене є хрестоматійною для будь-якого постановника. Не дарма, він був залучений до створення батальних сцен іншого фільму спергеройського всесвіту DC «Диво жінки». В «Заставі» такі сцени іноді буксують, але подекуди вони далеко не банальні. Як то кажуть, основа для росту є.

Фільм наповнений штампами. Вони є і в сюжеті, й в діалогах, і в характерах героїв. Стандартна фобія головного героя, подолання якої виглядає аж занадто легким, можливо, аж занадто наївна легковажність Олешка. Але, враховуючи те, на яку аудиторію фільм розрахований, це не є страшною вадою. «Сторожова застава» — це в першу чергу культмасовий продукт. Його завдання задовольнити прагнення тих українців, які йдуть в кінотеатри відпочити. І він з цим завданням справляється на відмінно. Не слід також забувати, що твір Володимира Рутківського був написаний для дітей та підлітків. Звідси і наївність та простота подачі.

Гра акторів досить лінійна і нічим видатним не відзначається. Проте, й не ріже око і чуття.

Засумувати фільм не дозволяє, хоча інтрига та напруга по ходу сюжету наче пульсує, то лоскочучи глядача, то трішки відпускаючи. Іноді ці стрибки виглядають не надто зграбно, але й заснути стрічка не дозволить.

Висновки.

«Сторожова застава» — це на даний момент один з кращих фільмів сучасного українського кіно не залежно від жанру. Так, він програє багатьом своїм сучасникам в плані смислів, гри акторів та драми. Але він виконує свою головну, як на мене функцію: демонструє, що сучасне українське кіно це якісно, цікаво, що воно вартує ціни квитка, за який ви платити в касі кінотеатру. Цю роль складно переоцінити, адже на сьогодні маємо тенденцію щодо відродження українського кіно. В тому числі, що нині може виглядати дивним, не в останню чергу завдяки державі, яка виділяє кошти на виробництво фільмів. Будемо сподіватися, що стрічку масово побачать та оцінять не тільки в Україні, але й за кордоном. В плані видовища вона поступається продуктам масового виробництва розважального кіно в тому ж Голлівуді, проте для національного кінематографу це прорив і певний знак якості, на який можуть рівнятися інші українські кінороби.

Також його цінність полягає в тому, що в ньому розставлені правильно акценти у кульмасовому плані. Тут невинно, але влучно кепкують із наших сучасників, частково зачіпають тему повернення вкраденого ворогами минулого та брехні про нас. Не обходять боком питання ідентифікації та демонстрації того, що українські герої також можуть бути сильними, кмітливими, не позбавленими самоіронії, а головне – такими, на яких хотітиметься бути схожими дітям, які йдуть в кіно. Це дуже потужний продукт саме в плані виховання молодшого покоління.

Не хочеться робити поблажок через те, що кіно українське, але й результат явно перевершує деякі сподівання та виглядає відверто дорожче за свій дуже скромний за світовими мірками бюджет.

За десятибальною шкалою я поставив би фільму тверду 7-ку і це не суто в рамках українського кіно.