І так, висновки про вагнергейт:

- Операція готувалася дуже крута. Попри те, що вона провалилась, українські спецслужби отримали величезний масив інформації про російських бойовиків.

- Операцію відклали через домовленість з Москвою про перемир'я. Якщо вірити Белінгкет, відклав не особисто Зеленський, а Єрмак. Не зрозуміло, якого чорта тодішній голова ГУР Василь Бурба взагалі послухав Єрмака, який не був його прямим начальником.

- За сім років були десятки домовленостей про перемир'я, які зривались. Тому ризикувати крутезною операцією заради чергового перемир'я було вершиною ідіотизму.

- Після затримання в Білорусі «вагнерівців» за провал спецоперації мав хтось відповісти. Якщо операцію відклав Єрмак, то він, в першу чергу, і мав би відповідати за її провал. Але Зеленський не звільнив Єрмака. Натомість, влада кілька місяців розповідала про тривале, стійке перемир'я, якого нарешті вдалося досягти. Що було не зовсім правдою, бо бойовики все одно порушували режим припинення вогню.

- Залишається відкритим питання, як «вагнерівці» опинилися в руках білоруського КДБ. Одна справа, якщо кдбісти самі вийшли на них. І зовсім інша, якщо їх здав хтось з Києва.

- Опозиція наполягає, що здати «вагнерівців» міг Зеленський. Він і сам мав необережність якось сказати, що говорив з Лукашенком про «вагнерівців» до того, як їх затримали. Але історія там не дуже зрозуміла і потребує від Банкової більш чітких пояснень.

- Якщо бути зовсім точним, то Зеленський міг не здати бойовиків, а попросити Лукашенка затримати їх і передати Україні. На той момент в Білорусі тривала виборча кампанія, Бацька дотримувався доволі антиросійської риторики і тому Зеленський міг наївно думати, що Лукашенко «по дружбі» затримає і видасть йому бойовиків. Що, звісно, було дилетантською помилкою.

- Підсумовуючи, можна сказати, що наразі явних ознак держзради у вагнергейті немає. Але є чимало питань до Офісу президента, зокрема до Зеленського і Єрмака.