— Ото всі на нас наїжжєют, кажут, шо ми всякі-такі пагані і ні разу не свідомі, нє? Шо ми тіко то і робим, жи дурим власне місто і не платим жадних податків, так?

І шо купа сміттє докола і після нас, стихійних торгівців? Але ж ми не просто так продаєм їжу на таких базарах. Ми її продаєм, бо не маємо, шо їсти, як сказав колись класик! Аби'сте ніколи не взнали, як то тєжко: цілий день стати на єднім місци! Коли ти навит не маєш, де зар'ядити свій шестий айфон, а ше й жадного вайфая докола нема?

Стихійно гендлювати, люде, то зовсім не то, про шо думає ваш збочений мозок. Но бо так. Кажен си мислит, жи то такво: прийшов, курча, став, ррраз і продав! А то не так. Бо то є ціла штука, люде. Треба вміти розкласти свій товар на асфальті так, би він фист товарно виглєдав. А всі знают, якій у нас асфальт, нє? А ми го прикриваєм хоч якось і всі видят тіко молоко, сметану і майтки кітайскі.

Тому ми, стихійні гендлярі, несемо неабияку користь свому місту, а особливо — владі, люде. Бо як ми сі заберемо зи свого імпровізованого базарУ, то всі увидят, шо під нами ні разу нема ані кавалка нового асфальту, як написано у звітах міської ради на ріжних сайтах. А за кошти на нЕго вже давно відгуляла весілє донька архітектора зі сином сміттєвоза. А, забув'їм: ше до Мюнхена Славко з юстиції по авто літав. Но і бабця чиясь віллу в Станилі купила…. Але шо нам до того, га?

Но а як вже так сильно владі не пасує наша присутність, тодийка поставте по місту спіцяльні автомати, де мож було би вкинути чи то сир, чи молоко, ба, навит гриби.
Наприклад, біля ратуші встановити сметаномати і молокомати, куди голодаючі селяни могли б метати свою продукцію, одразу отримавши за то касу — згідно літрів чи кільограмів. Але з другого боку такої машини мусе бути статечна пані грізної зовнішности, котра б видачу гроший обовізково приправлєла смачними виразами на кшталт: «Куди лізеш, гондурас нагуляний?», «Стули свій писок невипарений!», «А жеби ти всьо життє своїм дітьом сі снив!» та іншими шидеврами народної творчости.

А ше є такій варіянт, люде! Би знишчити несвідомі базари, міській раді тре алярмово** оголосити тендир і нигайно зачєти широкомасштабні закупки молока і сиру, приправлених нохтями і кучер'явим волосєм, — для того, би вр'ятувати базарників. І постійно годувати тов продукційов чіновників, поліціянтів та муніципалів, би вни тиж не вмерли голодною смертю. Також варто закупляти і єнчі продукти, аби унеможливити розвиток авітамінозу серед цієї илітної верстви населення Дрогобиччини. А потомка, в кінци місяцє, гроші за продукцию зголоднілих селян мож буде вирахувати із зарплатні можновладців.

Ото маїте кілька тез. Думайте, дорога наша владо, (якшо вмієте) і робіт шось! А я йду продам свої сто підисєть літрів молока і трийціть кіля сиру, бо ше вмру від недоїдання, Боже борони…
Казав ми Куба, шо то інтирв'ю бде в «Медіа Дрогобиччина» опубліковано, но то я сі подив'ю, чи не збрехав...

З моїх слів Яковом Кутовим записано елєганцко
Завше Ваша, цьоця Гєня

*Гендель — торгівля, комерція з метою наживи;

**Алярмово (від французького «аlarme» – тривога) — дуже швидко, негайно, терміново.