Перехрестям Семи Уралів
Яків Кутовий, люде, мав татуся, котрий був ідеальним елєктриком, бо міг зремонтувати всьо, шо хоч. Від лямпового тілівізора часів римскої імперії до автозапуску нафтової качалки пультом двайціт першого століття.
Час від часу, у вихідний день, тата знинацка викликали на роботу, коли ставаласі якась аварія чи збій в мідних дротєх місцевої системи нафтовидобутку. І тодий він брав ня зи собов на роботу. Але ініціатива та була виключно мамина, бо так вна сі страхувала, жеби татусь вчасно і в добрій кондиції трафив домів. Хоча ця страхівка аніраз не ґварантувала стовідсоткового виконання маминого бажання.
Ми прїжжєли на якусь міфічну бекеенес*, шо раптом вийшла з ладу десь глибоко в горах і вни обидва, з вуйком Ромком, остро бралисі до роботи. Близько до обіду все було готово. Далі сі зачинало найцікавіше.
Тодий по селах люде вже мали купу тілівізорів та радіол. Але біда була в тім, шо ті лямпові прилади часто сі псули, а полагодити не було кому. Тому, коли приїжжєли Зеньо з Ромком, селяни фірами звозили свою чорно-білу оргтехніку на дільницю нафтовиків. Транзістори, касєтники, бабінники, тілівізори. Спідола, Океан, Яуза, Ріґа, Весна, Рубін, Елєктрон...
Отодий наставав зірковий чєс двох кумплів*, котрих мєстні приймали з таким же захопленням, як тепер прабабцє сприймає вміння свого шестирічного онука налаштувати нову мельодію на її тіліфоні.
Огляд переривавсі лиш малозрозумілими поясненнями селян щодо діагнозу своїх ґаджетів. Проте, деякі аґреґати потребували лише тактильного втручання майстра, бо зачинали працювати відразу ж після втикання їх в ризетку руками спіціаліста.
....То був такий си Синдром Дентисти. Тобто, коли тя болит зуб, ти сі записуєш до лікарє. А вже під самим ґабінетом біль раптово відступає. Але, як тіко ти відходиш від поліклініки метрів зи сто, всьо зачинаєсі знову. Так було і з апаратурою....
Тому прийом, спрагнених аналогової інформації, громадян проходив чотко. Багато з привезених пристроїв грузилисі назад на фіру, на радість власникам. Звісно після ґваранційного дотику майстра. Більш вперті прилади тут же розкручувались. Здоймаласі задня панель і майстри з розумним виглєдом там шось шпортали, мінєли, паяли і стававсі цуд. Апарат зачинав говорити, а іноді навит показувати ут-2.
Майстри ніґди з селян гроший не брали, але ті всьо їдно платили за послугу щедро. Сушені гриби, молочка, консервація та інші сільскі смаколики плюс неквапливе бульканя зимної сільскої горівки до погарів*. Стакани, хоч і були до чорна засмальцьовані кількома поколіннями мозолистих рук нафтовиків, але справно виконували свою функцію. Бо обід провдивих нафтовиків, люде, то вам не офісна канапка з кіфіром, курва. То є мінімум добрих пару літрів вогненного бімбру* на п'єтьох, запитих мутним семиденним пивом. Но і хліб з сільскої печі, сало, ковбаса та зелень. Причому остатня, за давньою традицією, мусіла бути спижджена на городах в тім же селі.
Самого обіду я не видів, бо тато ня шанував і відправляв до лісу ніби по гриби. І коли я сі вертав з повним броцаком* лісових трофеїв, дифиляда вже доходила до фіналу. Майстри на весь голос співали «ой гдє бил я вчєра» в кабіні вахтовки, котра завше стартувала рівно о п'єтій. І вже за якусь годину ми доїїжєли до перехрестє Семи Уралів.
Так воно сі називало, бо у ті чєси там був такий си перевантажувальний пункт. Кажного вечора ту стояла купа вахтовок, шофери курили, мінєли бендзинові тальони на гроші та й льоґістично розподіляли межи собов «клієнтів», кого і де везти. Так, жеби і пальне зекономити і шоб змордований хлоп в хаті був вчасно.
Шофери перескладували штабелі змучених нафтовиків з єдної вахтовки в іншу. Кажного єдного робітника водій знав, де вигрузити. Ставав коло хати, делікатно викєгав го і сидячи впирав плечима в пліт. Збоку ставив каністру з маслом, нафтов чи оберемок люміньового дроту. Тоді було так, жи всі до хати шось тєгнули, бо на селі все сі придасть. А вже з під паркану доставкою домів кормильця занималасі дружина.
І лише мого татка почесно заносили до хати і пошепки сі питали в мами:
- Перепрошуємо, прошпані! А де покласти пана Зеня?
- Йой, та киньте го на канапі* в кухні,- мама кажного разу була злосна на тата, як ніби вперше.
Але ніхто нігди її сі не слухав і тому Майстра акуратно клали на ліжку. В узголів'ї завше лишєли люміньову кавярку, повну квасного молока і трилітровий слоїк свіжозвареного селянами бузинового кампоту на ранок. А тіло, змордованого тєжков працьов, тата вкривали турботливим коцом* своїх подяк.
*бекеенес — досі незнаю шо то за звір. А взагалі-то Блочна Кущова Насосна Стація
*кумплі — друзі
*бімбер — самогонка
*погар — стакан
*броцак — наплічник
*канапа — такий си диван чи кушетка
*коц — ковдра, ліжник