Десь в світі жив си ґлувний Архітект, котрий вдень споко ходив си по місті, а вночи фист сі бояв спацерувати по нім. Бо то було небизпечно. Кажної ночи цуда-дива ся діяли. Нарід прозвав той цуд — Зотчій Змій. Раз си ґараж постав там, де нимож ані раз. Другої ночи посерид центру халупа сі появила, шо ніде ся не впісує, в жадні пійзажі. На трету ніч шчез дитєчий майданчік, а на його місци з'явивсі супирмаркіт... І ніхто ту холєрну францу піймати ни може, курва ! А на рано люди шаленіют від того всього, ходят злі, як начяльнік Жеку, за тим Архітектом по місті, а той рукі заламує з горя, від людий теодолітом сі відбиває і репетує до Зотчього: — Шо ж ти робиш, зволодж нічна ? На шо ти наше місто перитворюєш, францо ти нерозмитнена ?

Та й пробує прєтати місто від нічних ниподопств. Але нич в него не виходе, бо як то прибереш, як вно має штири п'єнтра догори, курва, та й три додолу ? Та й жити тиж сі хоче. Файно жити ! Тодий іде Архітект до мера і зачинає сі жаліти на життє. А той го посилає до правників. Каже, вни ті поможут, йди до них. Але тоті тиж хочут смачно їсти і типло спати.
Але так сі стало, жи найшовсі серид тих правників порєдний Йурист, биз жадного досвіду, та й сі погодив вночи по місті полазити, би піймати тоту гадру францувату. Бо був в него чорівний Врубель (то такій горобець чудесний, як золота рибка), шо любі захцянки виконує. Дочикавсі він ночи, взєв Врублє зи собов, ватман з лязерним флямастром, ходе по місті, пильнує. Риклями секонхендів зловішче мруґают на них, льомбард сі шкірит биззубов пашчов, аптека своїм зиленим світлом все докола на тріллєр перитворює. Вітер гербарійом мете по діравім асвальті, денеде рури з фос виглідают і підло сі сміют гієнов африкансков. Дивлятсі вни — сидєт в колі прастітуткі татуїровані, жовніри самозаборони з панками пісні з матюками співают. Троха далі бомжі їдєт кобасу з опаришами, шо з китайскій часник розміром. Страх і гидота докола. Бррр та й годі. А ту раз, виринає з того тлуму Зотчій Змій і каже :
- Здóрів ! Шо робиш ту, га ?
- Та нич, так си хожу.
- А дай ми свій ватман, я шось ті накрислю.
Той дав, а Зотчій, раз, і п'єть тисіч намадзьґав. А Врубель сі подивив на то і питає :
- Шо то ?
- Та нич ! Так, курва, цифри малюю, — каже Змій, — і на дисєтку віправив.
Подививсі горобець на ню та й каже :
- Ти, Зотчій, невірно сотку малюєш, курва ! В школі сі не вчив, га ?
Ну той пойняв, рррраз і сто тисіч нашкробав ! Подививсі наш Йурист на папір, потім на Врубля і так му сі сподобало то число на ватмані та й каже :
- Чуїш, Зотчій, ну то довай стотишчів, а я тобі за то Врублика, як не хоч би люде зробили з тебе і Архітекта бубин ?
Взєв Змій горобцє під паху, викігнув сто патиків, завинув у ватман і віддав Йуристу :
- А типерка давай краба, п'єтку, файва, чи як то у вас сі називає і лишимсі кажин при добрім ґєшефті, нє ? Типерка мож робіти шо хоч, нє, Врублику ?...

.... Але тут знинацка з тополі, яаааааак впаде Івасик Телесик з НАБУком за спинов, перистрілєв всіх сонними кулєми, поскладов їх в рєдок на штрафплошчадці і яааак заверешчит на всеньке місто :
– Зрадникі ви, курва, і на ніц ни заслуговуєте, бо найдорожче в світі, то шчиро служіти свойому народови !!!

Отож, люде, наберайтисі тирпіннє і з нетирпіннєм чикайте, курва, коли врешті прийде досвід, котрий набуваїш биз досвіду !
Завше ваш, Яків Кутовий.