Муніципали з Рурослава — фист тверді, люде ! Бігме, я вам кажу. І той шкандаль, шо ставсі нині, тому пітверджинє. То не то, шо якісь там паталахі з перидмістє Млинок. Тоті ходєт у формі, на кант віпрасуваній, чьорних фуражках, навит мешти їм міська рада купила. А тіво, рурославскі — хто в чім, навит скарпеток порєдних їм не виділили... Але не в тім річ, люде.
Бо було всьо такво. По цілім нафтовім місті купа смітників і то добре, а зле те, шо в самих контенерах сміттє нима, зате його богато докола. О ! Но, а люде то всьо ниподопство видєт, знимкуют і заливают на ріжні сайти, як ото F4S, наприклад. Тодий голова міста тиж то зачинає видіти і на нараді взуває муніципалів у тоті мешти, котрі мала б їм виділити міська рада. Ті, в свою чергу, зачинают сі денервувати, бо то любого щляк трафит, коли тя грают за ніц. І зачинают шукати хто за то всьо відповідає. А за тото відповідає певна кумунальна фірма, котров кєрує єден ніби порєдний хлоп. Назвем го Вася Шчірий. Дзвоне до него єден муніципал, назвем го Пантерпінк.
(Бо він такій швидкісний, люде, шокапєц. Але з народом завше говоре поволи, не перибиває ніґди).
Но то значи дзвоне він до того Василє рано, дзвоне вечір, на другій день, післязовтра... А той цілий чєс ліпит якісь відмовкі слиські, як банани в атибе. Тодий, єдного днє влітає Пантерпінк, вкурвлений по саме не можу , але спокійний, шо трирічна солома, до ґабінету того директора і так поволи, на другій пониженій передачі, каже :
— Не маєш ти розУму, пане діректор, аніраз. Шо я мушу за тобов бігати цілими днєми. То шо тобі тутка, НУПАГАДІ, чи шо, га ? Давай, викігай лєґітимацію, бдем на тебе штраф сільнєйший виписувати, бо ти вже всіх дістав на смерть !, і — становчо, але лагідно так додав :
— Бігом, курва !!!
А той, люде мої, так сі встрашив, шо пойняв остатню команду буквально і дійсно... побіг. Чериз вікно, з другого повирху віскочів, тіко п'єти заблишчєли. Тодий нспектор викігнув самсунґа, подзвонив до поліцаїв, оповів їм шо до чого. Ті зриагували момент. Приїхали з овчарком, шо їм таможнікі колись при п'янці призентували і зачєли шукати нашого героя. Тим часом у Пантерпінка загорівсі икран на тіліфоні : тудум-тудум, тудум-тудум, а звіттам:
— Чуїш, хлопе, довай сюда. Тутка Вася по міськраді бігає, як попечиний, кричит, шо на нас спочєтку меру сі пожаліє, потомка трампу, а тодий в гаагу !!!
Вартовик поліцаям ґвізнув і погнали вни з мігалками в сторону головної хати міста. Прилітают тамка, а того телипнє вже нима. Ходили, шукали, нич, курва. На тім пригоди сі не скінчили, бо наш директор, як сі оказало, сховавсі в ґабінеті єдної поважної пані. Прибіг той до неї, зачєв сі жаліти, жи за ним дикі муніципали бігают, чуть не в сибір го хочут заслати... Та пожєлувала го і сховала в шафі. Промайнули поліцаї, потомка вартовики, далі мер заглєнув... Вася сидів тихо, як хрущ перед котом. Але тутка сталосі лихо, бо до ґабінету зайшов офіційний чоловік тої поважної пані, офіційний, люде ! А Вася в тім моменті виглінув з шафи і спитав :
- Прошпані, то вже всьо, чи ше шось ше буде ?
Далі події розгорталисі миттєво, але нич про то низнаю, бо кажут, жи наступна серія плавно перимістиласі в травматологію, а в мене тамка ніхто зи знакомих не працює.
Тому вибачєйте.
Завше ваш, Яків Кутовий