За час президентства Володимира Зеленського Україна перетворилася на де-факто президентську республіку. Він є не лише Главою Держави, але і фактично Главою Уряду.

Така ситуація стала можливою завдяки тому, що за результатами дострокових виборів 2019 року його партія — «Слуга народу» — отримала відчутну більшість у Верховній Раді. Відтак призначення Кабміну (прем'єр-міністра та його членів) через процедуру голосування у парламенті перетворилося на просту формальність. Що вже казати, якщо з того часу «кастинги» на міністрів (не лише закордонних справ та оборони, як визначає Конституція) проводять не на Грушевського, а на Банковій. Своєю чергою, президент на свій розсуд і звільняє урядовців, як й інших керівників центральних органів влади. Так, прем'єр-міністр Денис Шмигаль у своєму Кабміні має лише одну на 100% свою людину – міністра Кабміну Олег Немчінова...

Тому не дивно, що у даній владно-політичній конфігурації керівник Офісу президента – всього-на всього патронатної служби – перетворився на другу за впливом особу у державі, на такого собі «віце-президента». Хоч подібний вислів ганьбить чинну Конституцію, яка і близько не передбачає подібної посади, та є відверто глузливим щодо прем'єр-міністра (не кажучи вже про голову Верховної Ради, який виконує обов'язки президента у разі дострокового припинення ним своїх повноважень), проте підкреслює, наскільки у теперішній системі координат значення Кабміну як вищого органу виконавчої влади – знівельовано.

Час від часу у політичних та навколо політичних колах лунають розмови про необхідність проведення конституційної реформи, щоб формально наділити президента більшою порцією виконавчих повноважень. Зі свіжого – заява секретаря РНБО Олексія Данилова про необхідність переходу України до «жорсткої президентської республіки, у якій президент відповідав би за всі процеси». За задумом, це не лише зафіксувало б нинішній статус кво, але й ліквідувало багаторічний дуалізм виконавчої влади в Україні. Правда, на думку деяких оглядачів, це є свідомо закладений творцями Конституції запобіжник проти узурпації влади.

Без сумніву, такий крок спровокував би новий виток політичної кризи в країні, оскільки підкинув би опозиції нових аргументів щодо подальшої узурпації влади зі сторони президента за прикладом сусідніх Росії та Білорусі. Тому станом на зараз це всього лише політично недоцільні розмови. Ситуація подібної правової невизначеності грає на руку президенту, оскільки дозволяє йому одноосібно ухвалювати рішення, але формально не нести за них відповідальність. 

Різниця між номінальним та реальним обсягом влади президента призвела не лише до підвищення неформального статусу його особистої канцелярії в системі державних органів, але і Ради національної безпеки та оборони – всього лише координаційного органу з питань національної безпеки і оборони при президентові.

На відміну від ОП, РНБО – конституційний орган, функціонування якого передбачене Основним Законом. Так, відповідно до ст. 107 Конституції України, президент – голова цього органу. Він же і формує на свій розсуд його персональний склад (прем'єр, міністри оборони, внутрішніх та закордонних справ, а також голова СБУ входять туди за посадою). Важливо, що рішення РНБО вводяться в дію указами президента, тому не можуть виходити за межі повноважень останнього.

Разом з тим, навіть поверховий аналіз рішень РНБО, зокрема тих, що стосуються «загроз економічній безпеці», публікації різноманітних санкційних списків тощо, вказує на те, що цей орган перетворився на щось на зразок Таємної ради (англ. Privy Council) – з широкими виконавчими і навіть судовими повноваженнями (за винятком законодавчих), що виходять далеко за межі компетенції президента.

Це поняття відоме нам із політичної історії деяких країн, передусім Великої Британії та імператорської Японії. Ним окреслюється орган радників монарха з виключними владними повноваженнями, які з розвитком демократії перебирає на себе Кабінет міністрів. Іронія полягає у тому, що сам термін КАБІНЕТ (англ. cabinet counsel) історично означав закриті наради (наради за зачиненими дверима у кабінетах).

Відповідно Таємна рада Зеленського — такий собі сформований позапарламентським шляхом уряд з минулої епохи, члени якого відповідальні тільки перед ним самим і виконують лише його вказівки.

Проте, порушуючи систему стримування і противаг між гілками влади, подібна конструкція виконавчої влади — досить нестабільна. Ба більше, може враз розсипатися, як картковий будинок, через нелегітимність нав'язуваних в нелегальний спосіб нових правил «гри». Проте приклад попередніх Майданів як крайньої форми вияву волі народу у гоббсіанському сенсі, схоже, нічого так і не навчив. На жаль, апетит приходить під час їжі…