«ТУРЕЧЧИНА» (сумний образ дівчини у вікні,

яка вслухається у шурхіт дощу і в тужливу мелодію

невідомої східної радіостанції...)

«тихо падав дощ,

заносив шумом сон,

а десь пісок заносив місто...

тільки звук барабана у серце потрапив недавно,

тільки ти, Туреччино, моїм домом стала недавно...

сумом рясніють пісні твої колишні...

я причаїлась

і свідка для себе шукаю,

перед малим приймачем

на хвилі сумній присягаю,

що барабанів у серці буря повстала –

домом тужливим моїм Туреччина стала...

сумом рясніють пісні твої колишні...

але розколисані твоїм

клавесиновим плетивом, Європо,

ми розпалюєм вогнища! –

бо ми вийшли — і вони вийшли,

щоб зняти із тебе

холодної думки покров,

не на життя, не на смерть

за одну лиш твою любов!

я причаїлась

і друга для себе шукаю,

і у пустому вікні

на хвилі сумній присягаю:

я назавжди із тим,

хто залишився в тій боротьбі,

серед болю і втрат

я призначена тільки тобі!

Та присягу мою

глушить давній турецький буран,

тільки серед руїн -

моє серце і барабан...»

З.К. (Олександра Деренівська)