Третя ночі. А. Годинники ж перевели, поки оце пишу. Четверта ранку, ну, ок. Щойно завершилися останні переговори. Цікаво, я вже маю право йти спати?
День. Що за нього писати.
* Видати продукти на Вишгород, доки Igor Trush передає посилки від бійців додому і робить надзвичайні речі у справі забезпечення військових, про які я поки шо помовчу.
* Віддати хлопцям броніки, попутно докидавши форму, бєрци, їжу, гігієну, ліки.
* Перевірити і узгодити хмару документів.
* Нагодувати передову. Надавати попутно всякого корисного.
* Попілкуватися за Іру, змінивши їй обстановку на пів години і просто поговоривши.
* Прийняти замовлення від чотирьох підрозділів.
* Скоординувати дії та розкидати нові списки потреб.
* Поговорити з хлопцями з передової. А потім ще з одної передової. А потім ще з одної.
Це дивно. Йшла пішки на базу. Спочатку такий сильний вітер був, а потім так спекотно стало, аж куртку зняла. Іду алеєю, залитою сонцем — гарно, весною пахне. На вулиці пусто, протитанкові їжаки. Щось бахнуло. А потім вже сирена. А навколо така краса. Якби тільки не ця війна. Місяць як рік чи десять.
У голові постійно голоси і картинки.
- Можете не посміхатися, я обличчя закрию.
- Так ми ж для вас посміхаємося!
- Можна у вас взять пачку оцих желейних медведиків і сладкої водички?
Командир дивитися на бійця типу «не наглій і заспокойся».
- Бери, бери, давай батончиків докину.
Командир махає мені головою типу «розбалуєш». Розводжу руками — мій склад мої правила.
- Печиво берете, хлопці?
- Хіба трошки. Може комусь більше треба...
Це вічне «може комусь більше треба».
PayPal: kavunchik05@yahoo.com
5168755460187145 (Приват)
4441114420794578 (Моно)
Зважайте на власну фінансову безпеку, все за можливості.
Тримайтеся і бережіть себе!