Насправді трохи навіть заздрю тим, хто може не заглиблюватися у тему СЗЧ і причин подібних людських вчинків загалом, розкидатися звинуваченнями і не копати глибше. Повірте, все це можливо, доки ти не бачиш людей просто загнаних у кут, в стані абсолютної безвиході, або тих, хто знаходиться на межі фізичного і психологічного виснаження, але не отримує жодної допомоги.

Ясно, що причинами СЗЧ можуть стати різні фактори, і звичайно іноді це банальна безвідповідальність, злочинний намір військовослужбовців, які його здійснили. І я не беруся виправдовувати те, що за законодавством є злочином. Однак наразі нам відомо про випадки, коли самовільно залишили частину люди, які воюють роками і мають відповідні бойові нагороди, дуже відповідальні й ефективні бійці. Однак зробити цей відчайдушний крок їх змусила крайня несправедливість, необхідність отримати медичну допомогу, конфлікти та побори. Бувають і такі випадки, коли людина фактично знаходиться на лікуванні в закладі охорони здоровʼя, але її зараховують до тих, хто знаходяться у СЗЧ.

І, коли після цього ти чуєш, як шановне Державне бюро розслідувань не має достатніх ресурсів для розслідування понад 100 тисяч кримінальних справ щодо українських військових, які залишили частини з початку 2022 року, то дивуєшся, чому у відомстві не виникає думка розслідувати всього лише 100 справ, але проти командирів, які доводять до такого стану речей? Ви ж отримуєте ці звернення! Ви ж знаєте, про що і про кого мова!

Тисячі мотивованих бійців готові повертатися у військо, і ми повинні зробити усе можливе, аби повернути цей цінний людський ресурс, адже ворог веде з нами війну на виснаження. Військовослужбовці заслуговують на повагу, медичну та психологічну допомогу, умови служби, які будуть гідними тих, хто віддає найцінніше за нашу Свободу — свої життя та здоровʼя. Великою мірою від цих гарантій залежить і формування мобілізаційного резерву.

Я особисто і Військово-безпекова профспілка України загалом стоїмо на тому, що випадки СЗЧ повинні розглядатися комплексно, особливо у тих частинах, де це трапляється масово. Це те, чого так і не передбачив Закон про звільненні від кримінальної відповідальності за перше СЗЧ, попри те, що частина наших правок до нього таки була врахована.

Дії командування повинні піддаватися точно такому ж слідству та аналізу, як і дії військовослужбовців, які самовільно залишили частину. І так, визначити граничний термін служби потрібно, хто б що не говорив. Принаймні для того, щоб люди змогли отримати тривалий термін відновлення та лікування, навіть, якщо потім знов повернуться до служби. Тільки таким чином зазначене явище можна буде подолати, а його негативний вплив на престиж військової служби нівелювати.

Про випадки самовільного залишення місця служби військовослужбовцями, які наслідки матимуть публічні демарші для армії і суспільства, чи зможуть вони вплинути на зміну підходів до термінів служби і як військово-політичне командування має реагувати на подібні випадки, щоб запобігти їх повторенню, говорили в ефірі Громадського Інтерактивного Телебачення (посилання вгорі) та телеканалу Київ 24 (уже є на сторінці ВБПУ).