США та Німеччина цього тижня стали не лише стратегічними партнерами України. Вони стали її вчителями у школі realpolitik, де за помилки треба платити.

Спільна заява США та Німеччина, на відміну від Будапештського меморандуму, не має під собою жодного підпису. Це документ, який засвідчує позицію двох держав, яку коротко можна описати так: ми не проти завершення NordStream2, але будемо вживати заходи, якщо Росія буде використовувати енергетичні ресурси як зброю. Це дуже нагадує плакат «Не стріляйте у тварин» під час відкриття сезону полювання.

Чи заслужила Україна такого ставлення? У Києві багато хто забув, що світ realpolitik – цинічний, у ньому нема постійних друзів. США та Німеччина, безумовно, не хочуть нового витка ескалації між Росією та Україною, проте їх заяви з цього приводу декларативні. Хоча ні – США, за словами представника Державного департаменту Дерека Шоллє, лише цього року надасть допомогу у сфері оборони України на суму понад 400 мільйонів доларів. Німеччина з 2014 року використовує неформальне ембарго на постачання зброї Україні.

США та Німеччина домовилися, що Берлін вживатиме національних та європейських заходів у разі, якщо Росія буде тиснути на Україну. Чи присутні у заяві критерії тиску? Чи брали участь у переговорах представники України? Відповіді негативні. Чи можна назвати Ангелу Меркель давньою партнеркою Владіміра Путіна? Чи не вона під час останнього саміту Європейської Ради пропонувала відновити саміти ЄС – Росія? Відповіді позитивні.

США та Німеччина обіцяють інвестувати до Зеленого фонду України не менше мільярда доларів, з яких 175 мільйонів ФРН виділить ближчим часом. Також обіцяно спецпредставника Німеччини, який працюватиме над збереженням питання транзиту газу по території України після 2024 року. Нагадую, підписів під заявою нема, нас повинна надихати віра у силу Джозефа Байдена та відсутність згадок про завершення кар'єри канцлера Ангели Меркель.

Однак впевнено говорити про створення нових джерел відновлюваної електроенергії – вітрових та сонячних електростанцій – в Україні сьогодні вкрай складно. Спочатку потрібно змінити державну політику. З 22 мільярдів гривень заборгованості перед інвесторами у відновлювальну енергетику, сьогодні погашено близько 20%. У багатьох інвесторів – діючих та потенційних, українських та іноземних – виникає цілком передбачуване відчуття, що їх намагаються ошукати. Якщо додати до цього прагнення українського уряду запровадити акциз для електроенергії, отриманої з відновлюваних джерел (воно знайшло відображення у скандальному законопроєкті 5600), поява нових «зелених» електростанцій в Україні видається чи не фантастичною.

Тому не варто поспішати рахувати майбутні німецькі інвестиції в українську енергетику. Спочатку Україні доведеться визначитися з ціною, яку вона заплатить за урок realpolitik від Німеччини та США. Виглядає, що вона буде високою. І це далеко не перший урок…