Суб'єктивний Магдіяж. COVID-19 та безпомічність

Минулого тижня коронавірус торкнувся багатьох українських політиків, включаючи Володимира Зеленського. Уряд запровадив локдаун вихідного дня. ТКГ у Мінську продовжувала імітувати свою діяльність, а політичні радники лідерів Нормандської четвірки провели відеоконферецію без забобонів. Минув перший раунд другого туру місцевих виборів. Соціологи провели синхронні заміри температури в суспільстві. На Південному Кавказі домовилися про мир. Протести у Білорусі дорогою ціною отримали черговий імпульс. Мая Санду стала президентом Молдови.

Минулого тижня коронавірус було діагностовано у Володимира Зеленського та Андрія Єрмака. Нерозлучні останнім часом державні мужі синхронно переїхали до «„Феофанії“, звідки президент почав звертатися до народу у режимі відеозвернень. Я не впевнений, що це саме той формат, який анонсував медіа-гуру Банкової Михайло Подоляк, проте маю зауважити про брак структурованості президентських виступів. COVID-19 зачепив голову та першого заступника голови Верховної Ради, віце-прем'єра Олексія Резнікова та кількох міністрів. Цей спалах небезпечної хвороби серед людей, які постійно спілкувалися один з одним, свідчить, що епідеміологічні правила у вищих ешелонах влади ігнорувалися.

Уряд Дениса Шмигаля вирішив продемонструвати навички пожежних та запровадив локдаун вихідного дня замість адаптивного карантину. На жаль, прем'єру ніхто не порадив поєднати масштабну роз'яснювальну роботу серед громадян з покараннями за порушення правил соціальної дистанції. У підсумку країна побачила, як одразу кілька міських голів обласних центрів винахідливо шукали способи обійти запроваджені урядом обмеження. Їхня логіка проста – податки та збори з малого та середнього бізнесу наповнюють місцеві бюджети, а локдаун може спричинити банкрутство багатьох дрібних бізнесів. Цікаво, про який авторитет влади можна говорити після подібних вправ?

Припинення вогню на Донбасі зберігається хіба що у голові Зеленського, оскільки обстріли з боку бойовиків відбуваються постійно. Тристороння контактна група продовжує обговорення шляхів припинення конфлікту без особливих успіхів. Показово, що і відеоконференція політичних радників Нормандської четвірки, яку на Банковій звикли показувати як значний успіх, минула без інформаційного шлейфу. Можливо, свою роль зіграла п'ятниця, 13-е.

Під час першого раунду другого туру місцевих виборів Геннадій Труханов достатньо переконливо зберіг крісло міського голови Одеси, компанію йому склав у Сумах Олександр Лисенко. Парламентарій Ігор Колихаєв переміг у Херсоні досвідченого Володимира Сальдо.

Одразу 4 соціологічних компанії оприлюднили дані досліджень про політичні преференції громадян України. До парламенту можуть потрапити чотири політичних партії – „Слуга народу“, „Європейська солідарність“, „ОПЗЖ“ та „Батьківщина“, розрив між Володимиром Зеленським та Петром Порошенком постійно скорочується, а успіх локальних партій на виборах 25 жовтня не надто відбився на їх рейтингах у масштабах країни. Зрозуміло, що говорити про дострокові парламентські вибори до весни не випадає, але скільки там тієї зими?

Ільхам Алієв, Нікол Пашинян та Володимир Путін досягли домовленості про припинення вогню та нормалізацію ситуації на Південному Кавказі. Запорукою її виконання визначили військову присутність Росії, яка відтепер має власні гарнізони у всіх республіках Південного Кавказу. У Вірменії намагалися повалити владу Пашиняна, проте варто нагадати, що його політична партія „Мій крок“ має більшість у місцевому парламенті. Алієв може святкувати перемогу (звісно, на двох з Реджепом Ердганом), а Путін буде шукати можливості розвинути власний успіх.

Невідомі, у яких неважко впізнати провладних тітушок, вбили на Площі Змін у Мінську місцевого мешканця Романа Бондаренка. Ця смерть дала новий імпульс протестам, після яких число затриманих стабільно перевалює за тисячу людей. Олександр Лукашенко запевнив групу журналістів, яким дозволили з ним поспілкуватися, що не має намірів капітулювати, а транзиту влади у Білорусі не буде. Світлана Тихановська оперативно заявила про створення Народного трибуналу, проте її активність в екзилі не вражає системністю.

Мая Санду виграла вибори президента Молдови, взявши у Ігоря Додона реванш за поразку 4-річної давнини. Якщо останній зробив ставку на мобілізацію голосів з невизнаного Придністров'я, то штаб Санду заручився підтримкою трудових мігрантів з Молдови. Санду обіцяє добитися проведення дочасних парламентських виборів та будувати прагматичні відносини з усіма країнами.