Після того, як Володимир Зеленський згадав дату 22 червня 1941-го, оминувши згадку СРСР та «Вітчизняної війни», російські та проросійські ЗМІ з українською пропискою побачили в цьому привід для різких нападок.

Президент не вживав радянський термін «Велика Вітчизняна війна». Саме це стало формальним приводом для критики. Прикриваючись боротьбою нібито за «історичну правду», ці ЗМІ нав'язують думку, що невживання цього терміну не лише свідчить про особливу (читай: марґінальну) позицію, але й якимось чином вказує на колаборацію з нацистами.

Ось що писав Дмитро Заборін на сайті Страна.ua: «Звичайно, що завжди є хтось особливий. Так і тут є ті, хто жив у Польщі. Або ті, хто радів і веселився, біг допомагати будувати „новий порядок“, розраховуючи на персональну миску й будку. Або за свою особисту образу поспішав мститися, але вклепався у зоряну халепу. У них дійсно свій рахунок часу й в загальний зміст вони аж ніяк не вкладаються. Та тільки яка нам до них справа? У сотень мільйонів живих внутрішній годинник без жодних підказок відраховує ті нескінченні хвилини найдовшого дня. Це в нашій крові. І його не можна скасувати постановою чергового безглуздого уряду».

Насправді ж термін «Велика Вітчизняна війна» є суто радянським (чи суто російським, про що пізніше). Зазвичай цей термін не використовується поза межами колишнього Радянського Союзу, а найближчим терміном є Східний фронт Другої світової війни (1941-1945). Жоден термін не охоплює початкову фазу Другої світової війни у Східній Європі, під час якої СРСР, тоді ще в рамках пакту про ненапад з Німеччиною, вторгся у Східну Польщу (1939), країни Балтії (1940), Бессарабію та Північну Буковину (1940) та Фінляндію (1939-1940).

До того ж, цей термін був виведений з ужитку або критично переосмислений в більшості колишніх радянських республік. Не тільки в Україні, Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Молдові, навіть Казахстан «не став винятком»: «Історик підкреслив, що в місцевих підручниках поступово скорочується обсяг матеріалів, присвячених Великій Вітчизняній війні, сам термін міняють на „Другу світову“, а нові акценти робляться на депортації народів, проведеної радянським керівництвом... Те ж саме в Туркменістані, Узбекистані. А що, у члена ЄАЕС, Вірменії, хіба по-іншому, чи що?» І Азербайджан також: «Азербайджанським школярам пояснюють, що „війна з фашизмом“ (термін Велика Вітчизняна війна не використовується) почалася в результаті боротьби великих світових держав за панування. При цьому в підручниках говориться, що СРСР хоча й став жертвою, переслідував свої таємні імперські цілі». Ба більше, всього два роки тому навіть Лукашенко потрапив в число «зрадників російського народу» за його слова про ту війну, як про «не нашу».

Адже, якщо вірить російським ЗМІ, навіть серед колишніх радянських республік не залишилося майже нікого, хто б не намагався позбутися від радянської (або російської) інтерпретації історії. Тому «кимось особливим», у кого «свій рахунок часу» можна вважати саме тих, хто досі її дотримується.

Автор сайту Страна.ua, як бачим, уникає прямої згадки спільного поділу Польщі двома тоталітарними режимами, однак прирівнює «тих, хто жив у Польщі» (і для кого війна почалася на два роки раніше) до тих, хто пішов на колаборацію з нацистами. Тобто до людей іншого сорту, які не заслуговують права на свою історичну пам'ять, кого можна не брати до уваги. Схоже, автор не розуміє, що використовує чисто нацистський дискурс.

Що стосується терміну «Вітчизняна війна», він не є унікальним для російської історії: так вперше назвали війну 1812 року, а Першу світову вже називали «Другою Вітчизняною» і «Великою Вітчизняною». Загальним місцем для російських істориків стало уявлення, що визначенням характеру війни як «вітчизняної» Сталін намагався стимулювати національні почуття російського народу й підкреслював спадкоємність СРСР з Російською імперією. Саме тому він промовив в травні 1945-го тост «За російський народ» – щоб провести паралель між двома «Вітчизняними війнами», але його, мовляв, зрозуміли не «в глибокому історичному аспекті», а «вузько й примітивно-практично»: як своєрідну «розфасовку» радянського народу на головний (російський) і інші (другорядні).

Нічого дивного, що «другорядні» народи, як тільки з'явилася можливість, почали по-своєму прочитувати свою історію, позбавляючись від вказівок з Москви.

Коли йдеться про війну 1812-го року, в Росії гранично відверті щодо того, в чому сенс їх наполягання на терміні «Вітчизняна», який мають використовувати інші народи: «Відмова колишніх імперських територій від загальноімперської вітчизняності — це відмова від цілого періоду своєї історії на користь своєї явної вторинності — в новій, альтернативній коаліції. Націоналістичне вилучення себе з імперської історії — відмова від безперервної історичної суб'єктності, імітація жертви або маріонеткового „бастіону цивілізації“.

Концепт „загальноїмперської вітчизняності“ передбачає повне підпорядкування Москві заради того, щоб розділяти її військові перемоги. А поза цим підпорядкуванням, як пропонується повірити на слово, самостійне (повноцінне) існування неможливо. Життя існує тільки в складі імперії. Навіть не в якості „братніх народів“, а просто „територій“.

Також „Вітчизняна війна“ – це війна, в якій „кримчани, за підтримки всієї величезної Росії, перемогли у 2014 році“. Принаймні саме такі паралелі проводили під час фестивалю „Великое русское слово“ на окупованому півострові. До анексії цей фестиваль був однією з найголовніших пропагандистських подій, пов'язаних з „русскім міром“.

„Эхо Великого русского слова“: „У складі Росії Крим вже сім років, і наш шлях на Батьківщину був непростим, довгим, часом трагічним. Перший фестиваль пройшов в українському Криму в 2007 році й став справжнім актом духовного опору кримчан насильницької українізації, переписування історії й відмові офіційного Києва від дружби з Росією. І зовсім не випадково епіграфом до фестивалю було обрано слова з вірша Анни Ахматової «Мужність», написаного під час Великої Вітчизняної війни: «И мы сохраним тебя, русская речь, великое русское слово». Для поетеси, як і для мільйонів жителів країни, це була війна за право говорити й думати на мові Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Достоєвського, Чехова…“

„Коли чуєш слово «фестиваль», на думку відразу приходить щось святкове, веселе. Однак тоді, в 2007 році, в Криму було не до сміху... Війна проти Росії і російського Криму йшла повним ходом. І кримчани, за підтримки всієї величезної Росії, в ній перемогли, відстоявши своє право на великое русское слово навесні 2014 року“.

Таким чином, концепція „Вітчизняної війни“ постає як концепція війни за „русскій мір“. В тому числі — відверто загарбницької війни.