Вдома у волонтера і кандидата в депутати від ЄС Юрія Бірюкова відбувся обшук…

З Юрієм Бірюковим особисто я познайомився у 2016 р. – коли групу блогерів запросили до підрозділів тилу Міноброни, до Центру розвитку і супроводу матеріального забезпечення збройних сил (Центру Марченка), та на завод «Талан» де виробляли для ЗСУ берці – відомі нині «коричневі талани – демісезонки». Покликали нас тоді з двох причин. По-перше у пресі тоді було розв'язане цькування харчової реформи у Збройних силах. По-друге, виник тоді важкий конфлікт між Міністерством оборони та представниками швейних компаній, які за всяку ціну намагалися шити форму для війська за старими ТУ (і в принципі, формально, були праві). Зустрічей тоді було кілька. В результаті галасу здійнятому блогерами, тоді МО і «швейники» зуміли прийти до порозуміння. Результат – нинішня форма «укропіксель» яку носять і Збройні сили, і СБУ, і ще багато хто.

Ще запам'яталася розмова про реформу харчування. Бірюков нам тоді сказав із сумною відвертістю: «Знаєте, я не вірю що провести цю реформу нам вдасться. Надто великі гроші на кону – навряд чи вдасться переломити таке об'єднання інтересів». Зараз ми знаємо – палки в колеса реформи харчування тоді ставили навіть на рівні міністра Данилюка. Ще ми знаємо – переламати вдалося. Вдалося спершу по сухих пайках – і фронт отримав «сухпаї у вакуумі», які нині стали брендом. Потім – вдалося переломити в питанні харчування військових частин. Я знаю від волонтерів – вони балділи коли бачили як на фронт привозять хлопцям овочі і круасани. А тоді…

Не скажу, що моє спілкування з Юрієм Бірюковим зразу було простим – справа в тому, що ми були знайомі ще й заочно. Восени 2014 р. – зразу після історії з оточенням 32-го блокпосту на Луганщині, з якого противники президента Порошенка зробили дивовижний піар напередодні виборів, мені довелося перед Юрієм Бірюковим вибачатися. Чому? Тому що на той час про Бірюкова я чув неймовірні обсяги чорнухи. У волонтерському середовищі про нього розповідали чимало гидоти – при чому задовго до того, як він став радником президента. Мерзоту про нього писали в той самий час, коли Бірюков вивозив поранених з Південного мішку (оточення), коли знаходив шляхи до оточених частин і возив їм забезпечення, коли розгортав нові й нові проекти для допомоги війську.

Зачепило це й мене – в одному дописі я взяв і розповів деякі байки які чув на волонтерських посиденьках. І от в коменти прийшов Юрій, кількома фразами заперечив все мною викладене – і поцікавився, чи не хочу я вибачитися? Що зробив я? Я кинувся до тих, хто мені оте все про Бірюкова розповідав – аби підтвердили, мовляв. У відповідь… коротше з того як ті люди м'ялися і ламалися, я збагнув що мені просто набрехали. Я тоді все зрозумів і перед Бірюковим вибачився. Але залишок залишився.

Обидві ситуації гарно характеризують цю людину. Юрій Бірюков часто кидався вирішувати питання, які здавалося вирішити неможливо. Вирішити примудрявся. Але, постійно мав проблему – роти за спиною, які смердять. Які не заткнеш. Про Бірюкова розповідали чимало мерзоти. Тому що – виділявся. Тому що – на виду. Тому що не боявся говорити те що думав. Тому що успішний – у першу чергу. Він завжди діє масштабно і з розмахом – і у «Крилах Фенікса», і з реформою форми, і з реформою харчування, і з гуртожитками для військових. Він робить те, що робити мусили професіонали протягом попередніх 26 років – і ні чорта не робили. А ще Бірюкова завжди не любили за те, що не грав на дві сторони. Прийнявши бік президента Порошенка, він залишився одним з найстійкіших його прибічників.

Обшук у Юрія Бірюкова, вже кандидата в народні депутати за списком партії «Європейська солідарність» — це більш ніж виразні дія і месидж. Дія – проти партії «Європейська солідарність». Удар по найбільш видному, експансивному і успішному кандидату, мусить уповільнити (а в ідеалі – паралізувати) цілі напрямки передвиборчої кампанії. Це очевидно. А мессидж цей – лідерам громадської думки, порохоботам. Мессидж прозорий – ми Бірюкова під статтю підвести не боїмося, подумайте що буде з вами усіма?! Вже повірте – подумаємо. Маємо такий досвід – посіпаки Москви на фронті теж не раз пропонували подумати. Зліші будемо.

Ні, не даремно старий знайомець голови АП (чи ОПУ) Андрія Богдана приїхав до України – і тепер спокійно розсікає вулицями. Відчувається стиль і почерк. Все як в добрі старі часи Віктора Федоровича. Не даремно ДБР, яке провело у Бірюкова обшук очолює давній товариш Богдана, Роман Труба… Проте…

Знаєте, партії які мають надійні шанси взяти у Верховній раді однопартійну більшість – до таких прийомів не вдаються. До них вдаються інші партії – які обвально втрачають рейтинг і бояться на фініші опинитися на бобах. Такі дії влади щодо кандидатів у депутати парті-конкурента – прояв слабкості. А слабких – боятися гидко.