Українці вже звикли до того, що нашу долю намагаються вирішувати без нас. Те, що відбулося в Саудівській Аравії, – черговий прояв цієї політичної традиції, коли переговори ведуться між сильними світу цього, а доля цілого народу залишається на периферії їхньої уваги. Росія і США зустрілися в Ер-Ріяді, обговорюючи, серед іншого, питання завершення війни в Україні. Та чи справді вони прагнуть миру для нас, чи лише шукають вигідний для себе баланс?

Ця ситуація лише підтверджує історичну закономірність: кожного разу, коли українці дозволяли стороннім силам визначати їхню долю, нас чекали трагедії та поразки. Натомість щоразу, коли українці брали відповідальність у власні руки, Україна зміцнювалася, нехай і через випробування.

Реальність така, що без України, без її голосу та її народу, жодні переговори не матимуть сили. Саме тому Велика Британія відкрито критикує формат цих перемовин. Лорд Вільям Хейг зазначає, що такий підхід може лише поглибити конфлікт, оскільки війни, які завершуються за закритими дверима, рідко призводять до справедливого миру. Навпаки, вони часто стають прологом до ще більш кривавих зіткнень у майбутньому.

Однак не менш важливо зрозуміти ще одну річ: такі переговори є не просто загрозою для України, але й черговою перевіркою для нас. Наскільки ми готові відстоювати свої інтереси? Наскільки ми згуртовані? Чи вистачить нам сил не просто вижити, а й вистояти перед натиском геополітичних маневрів? Наша відповідь має бути однозначною – українська держава є лише там, де її народ готовий за неї боротися.

Віра відіграє в цьому ключову роль. Не лише віра у власні сили, але й віра в Господа, який дав нам цю землю та покликав до її збереження. Ми часто говоримо, що Україна – це наш дім. Але дім не існує без тих, хто його будує. Жодні світові столиці, жодні переговори не здатні забезпечити існування держави, якщо її народ не є єдиним і сильним.

Отже, замість того, щоб боятися інтриг великих гравців, ми маємо зробити для себе важливий висновок: наша доля – у наших руках. Ми не можемо і не повинні дозволяти нікому вирішувати нашу історію за нас. Україна існуватиме не тому, що хтось дозволить їй існувати, а тому, що українці цього хочуть, цього прагнуть і за це борються.