Стандарт моралі сьогоднішнього суспільства — це пожертва. Самопожертва, давати щось і не очікувати нічого.

Не створювати цінність, не отримувати прибуток, не діяти в свої інтересах — а діяти в чужих, віддавати останнє для когось. Це є «Добром», це є моральним.

Ця колективістська етика, як пухлина, вразила всі аспекти нашого життя.

Вона перетворила уявлення про кохання як про щось безумовне, акт пожертви, замість найбільш егоїстичного в світі явища

В Україні, як і в усьому світі. Придивіться. Якщо ти волонтер, який віддає все що може — армії, захисту тварин, іншим людям — тобі малюють німб святого. Якщо ти служиш іншим з «неприбуткових» мотивів в будь якій формі, — ти безумновно, хороший хлопець або дівчина

Але якщо ти щось створюєш, отримуєш прибуток, нічого нікому, нічим не жертвуєш — ти покидьок.

Мені здається в наших широтах це скажений мікс колективістського комунізму з колективістським православ'ям.

А в чому найбільший абсурд — попри те, що це — моральний стардарт за замовчанням, і ви навряд чи почуте інше тлумачення добра та суспільного блага, попри це, кожен в тиху, піклується про себе. Оформлює субсидії, без яких може жити — нехай інші жертвують для нього. Отримує допомогу по безробіттю та працює не оформлюючись — нехай інші йому жертвують.

Ця суперечність — це вся суть цієї моралі, визначення зла, яким вона є насправді — якщо ми всі вважаємо, що добром є жертвувати — то ми будемо вимагати добра від інших — адже інші теж вимагають і очікують добра від нас. Нехай інші жертвують нам — адже це є добром.

Що ж відбувається насправді? Люди, які не хочуть жертвувати нічим і ні для кого, і не хочуть отримувати ніяких жертв, ні від кого — залишаються жертовними тваринами, змушені підкорятись законам і силі аморальної, навіть морально-хворої більшості.

Платити пенсії пенсіонерам, стипендії студентам, пільги і субсидії сотням тисяч «злиденних», а ще зарплату всім тим хто забезпечує цю пекельну «соціальну» машину.