Останні роки, я нарешті відчув, що почав відбуватися ціннісний зсув у «національній» свідомості. Зсув з радянської та пострадянської ментальностей. В дужках, бо це лише узагальнюючий термін свідомості окремих людей.

Цей зсув рухається повільно, але на мою думку, варто спостерігати за кількома чутливими і капітальними розламами.

Оскільки сьогодні «Марш рівності», то почну з так званої, «нетрадиційної» орієнтації.

Цього разу марш — найчисельніший за останні роки.

Він та його активісти завжди були атаковані прихильниками «традиційних цінностей», яких коротко називають «ультраправими», хоча вони є ультралівими по суті.

Конфлікт:

«Традиційна цінність», яку колективна свідомість, вирощена в срср та замаринована століттями церковної пропаганди, — родина з чоловіка і жінки, та їхні діти.

Така цінність, заперечує індивідуалізм та право бути інакшим.

Зсув: Колективізм проти індивідуалізму. Ідея про право на інакшість — ключова для індивідуалізму.

«Країна для всіх» проти «України для українців»

Колись я цілком підтримував «Україну для українців», але потім збагнув, що під «українцем» основні апологети цього гасла бачать лише аналог «радянської людини», а владу — як якусь з форм національної диктатури. Право на інакшість обмежена не тільки спражнім ворогом — росіянами. Вона обмежена тим, чим власне, і у росіян — все нетрадиційне попаде під заборону. Скрєпи, ортодоксальність, тільки під українським прапором і у вишиванці.

Проте українець — людина волелюбна, і він доводить це всю історію свого існування. Це — наша справжня суть, не підтримана, не роз'яснена і не оформлена сьогодні у цілісну систему цінностей та переконань. Але саме вона пробивається крізь асфальт, в який нас укатали під час будівництва радянської людини.

Цивілізація — це звільнення людей від людей.

Я маю право бути інакшим, навіть якщо це означає бути інакшим від усіх.

Найменша меншина — це індивідуум. Він не має звіряти свої цінності з традиціями, якщо не хоче. Він не має піддаватися осуду натовпу, якщо цього не робить. Він не має підкорятися колективу.

«Я не сторож братові своєму»

Колектив натомість, чим би він не був — локальною громадою, цілою меншиною чи нацією в цілому, не має права обмежувати чи піддавати осуду і тиску індивідуума.

Кожен окремий представник «колективної» думки, яка засуджує наприклад, геїв, — повинен позбутися священного обов'язку бути «сторожем братові своєму»

Це не питання влади, уряду, держави — ця відповідальність лежить на кожному окремо — викурити зі своєї голови бажання та намір нав'язувати свої «традиційні» цінності, за заперечувати право інших на інакшість на підставі свої упереджень.

Далі буде, на тему права власності, землі, і взагалі :)