Наближається черговий КиївПрайд і кількість дискусій з цього питання зашкалює.

З глибоким розчаруванням я спостерігаю як велика кількість людей і організацій в Україні падають до рівня духовних скрєп Московії і обрушують потоки своїх упереджень проти ЛГБТ спільноти, змальовуючи повномасштабний наступ на «традиційні цінності».

Проте, ця риторика давно відома і нічого нового в ній немає, якби не глибша за поверхову реакція окремих традиційно упереджених персон.

А саме — навішування ярликів «лівості» на ЛГБТ спільноту. Один з таких ярликів дістається мені, як людині, яка захищає свободу у всіх її проявах.

Адепти цієї маніпуляції – різні люди від релігійних фанатиків до національно свідомих патріотів.

З цього ярликометання я зрозумів одну річ – занадто різними є поняття «лівості» і «правості» серед різних суспільних груп. Іноді вони настільки до абсурдного перемішані, що обидва означення – «лівий» і «правий» втрачають зміст, адже неможливо віднести людину до одного чи іншого табору, базуючись на різних уявленнях про зміст термінів.

Зараз я спробую пояснити що ревні захисники «традиційних цінностей» вкладають в поняття «ліве», і чому. Вони це не приховують – проте більшість з них просто не може або не хочу цього пояснювати.

Отже, у своєму трактування «лівості», адепти «традиційних цінностей», назвемо їх «традиціоналістами» – відкинули основні ознаки, за якими людина з загальною політичною обізнаністю може визначити «ліве» (З комуністичного маніфесту):

• Експропріація земельної власності та направлення земельної ренти на покриття державних видатків.
• Високий прогресивний податок.
• Скасування права успадкування.
• Конфіскація майна всіх емігрантів та заколотників.
• Централізація кредиту в руках держави через національний банк з державним капіталом та виключною монополією.
• Централізація всього транспорту в руках держави.
• Збільшення кількості державних фабрик, засобів виробництва, розчистка орних земель та їхнє покращення відповідно до спільного плану.
• Однаковий обов'язок праці для всіх, створення промислових армій, особливо для землеробства.
• Поєднання землеробства з промисловістю, сприяння поступовому усуненню відмінностей між містом та селом.
• Суспільне та безкоштовне виховання всіх дітей. Усунення фабричної праці дітей в сучасному вигляді. Поєднання виховання з матеріальним виробництвом, і так далі.

Також вони відкинули (точніше, не можуть його використати) бажання комуністів позбутися національних держав, адже це не питання порядку денного легалізації ЛГБТ стосунків/орієнтації, тощо. Хоча це – найпотужніший пожежний дзвін про наближення лівака. Звичайно, люди лівих поглядів існують у будь яких спільнотах, але не будемо узагальнювати.

Залишилося лише два атрибута, два «манка» для навішування ярлика «лівості», які я хочу розібрати:

1. «ЗНИЩЕННЯ СІМ'Ї»

Теза про те, що ЛГБТ активізм (вимоги до змін в законодавство, вимоги недискримінації, тощо) знищує або загрожує знищенню традиціної сім'ї. Я ніколи не бачу аналізу загрозі і ризиків від «традиціоналістів», лише гасла. Від більш розумних – посилання на так званий «культурний марксизм», новітнє пугало для традиціоналістів, яке дозволяє їм легко визначити лівака там, де його немає. (Далі розкриватиму деякі його постулати)

Проте чи мали намір комуністи, і чи мають намір сучасні ліві знищувати традиційну родину? Як бачили марксисти нові сім'ї, які мали б прийти на заміну традиційним «капіталістичним» родинам?

"Bourgeois marriage is, in reality, a system of wives in common and thus, at the most, what the Communists might possibly be reproached with is that they desire to introduce, in substitution for a hypocritically concealed, an openly legalised community of women. For the rest, it is self-evident that the abolition of the present system of production must bring with it the abolition of the community of women springing from that system, i.e., of prostitution both public and private."

Я не буду давати дослівний переклад цієї маячні, але основна ідея з мого прочитання випливає у знищенні інституту родини та формалізації «спільності» дружин, яка на думку комуністів приховано існує в капіталістичному укладі.

Який може бути кінцевий стан цього бажання? Як може в суспільстві виглядати відсутність родини як такої?

Найкраще це змалювала Айн Ренд у повісті «Гімн». У повністю колективістському суспільстві існують чоловіки – які живуть окремою кастою і виконують роботи, на які їх визначає рада старійшин. Чоловіки не мають імен, лише номери.

Жінки живуть окремою кастою і виконують інші роботи. Все відбувається по графіку – в тому числі всі соціальні взаємодії.

Раз на якийсь період часу чоловіки і жінки (по графіку і відбору) зустрічають у «Домі парувань», де вони паруються. Породіллі віддають дітей на виховання у державні органи, де вони ніколи не знають батьків – лише вихователів а потім – вчителів а потім – начальників.

Це повністю відповідає бажанням комуністів і справжнім лівим прагненням про знищення родини, особливо знаючи, чому вони хочуть її знищення. Це не знищення традиційної родини, це знищення інституту сім'ї як такого.

ЛГБТ активісти – це люди, які хочуть мати родини. Які хочуть мати можливість укладати шлюб, всиновлювати дітей або використовувати сурогатне материнство, можливість передавати в спадок і успадковувати. Вони хочуть мати можливість мати сім'ї. І все.

Тож аргумент про знищення ані сім'ї як такої, ані навіть традиційної сім'ї не витримує жодної критики. Яким чином можливість людей гомосексуальної орієнтації створювати повноцінні сім'ї загрожує такій можливості людей гетеросексуальної орієнтації? Відповідь – ніяк.

Тож звідки такий маніпулятивний натиск? Правильно – джерело його полягає у релігійних переконаннях «традиціоналістів». Звідси ж випливає і друга теза, за допомогою якої накидається ярлик «лівизни»:

2. «ЗНИЩЕННЯ РЕЛІГІЇ»

Так, заперечень немає – комунізм послідовно виступає проти релігії, методами заборон та нищень. Навіть сьогодні – в Китаї наприклад.

Проте не варто плутати бажання знищити релігію – з атеїзмом, який так само поширений серед різних суспільних груп. Атеїзм, як і релігія – є універсальними явищами, і їхніми адептами можуть бути як одні, так і інші.

Як право-ліберальний атеїст я засуджую релігію і віру, проте не прагну її знищення ані фізичними, ані нормативними і адміністративними важелями. Так само я не знайшов підтверджень тому, що ЛГБТ активісти, або просто представники ЛГБТ спільноти бажали фізичного знищення релігій та їхніх храмів.

Так в чому ж питання спитаєте ви? А тут власне, починається найцікавіше – чиста вода.

Все достатньо просто – «нетрадиційні» родини просто ламають усталені шаблони «традиціоналістів», які ті завантажують у свою свідомість зі сторінок Біблії, в якій, перепрошую, ніхто не переймається правами людей. Коли її писали, такого поняття просто не існувало. Традиціоналісти просто не хочуть, щоб з ними по одних вулицях відкрито ходили гомосексуальні пари. Вони не хочуть, бачити того, що їм не подобається – і намагаються силою, через державні інституції нав'язати свої погляди суспільству – і передовсім вони прагнуть порушити права тих, хто їм не подобається і хто не розділяє їхньої «моралі». Але дуже часто, їм важко про це говорити відкрито (щоправда, не всім) І тому вони вигадують або прикривають карколомними конструкціями «культурного марксизму»:

• Мультикультуралізм як політику знищення «нації» розглядають як свідому ліву політику.

Явище мультикультуралізму складне і строкате, але розглядається традиціоналістами у примітивному ключі «Європейської» дзвіниці. Європа переживає складний процес «перемішування народів», причини якого полягають у вільному руху капіталів та людей, посиленню економічних зв'язків між країнами та формування політичного союзу. У Європи існує лише два шляхи розвитку – подальша взаємна інтеграція, або відкат до окремих національних держав. Можна також нагадати, що успішна імплементація мультикультуралізму відбулася кількома століттями раніше ( і продовжується нині) в США, де представники різних націй «переплавились» в американську політичну націю. І нагадаю також, що такий «мультикультуралізм» відбувався в золоту добу капіталізму та свободи, у добу «правих».

• Толерантність і політкоректність.

Ці ознаки цивілізованого суспільства вільних людей відкидаються «традиціоналістами» як «культурний марксизм». Можу лише припустити ідеальну модель суспільства для них – повна відсутність цих двох явищ. Думаю що наприклад, в Третьому Рейху їх теж не було. Камо грядеши?

• Радикальний фемінізм. Звичайно, для традиціоналістів це неприпустимо, адже ось так вони думають:

У суспільстві з таким ставлення чоловіків до жінок, фемінізм – це неминуче. Звідки ростуть коріння такого ставлення? Не знаю всіх факторів. Але наприклад, Церква (католицька) визнала що жінка – людина, лише 1434 років тому.

У статті (https://goo.gl/jdo7Dt), яку радо поширюють «традиціоналісти» стверджується що питання раннього сексуального виховання дітей стоїть на порядку денному «ліваків». Звідси звичайно, робиться висновок, що це – лівацтво, говорити і думати про раннє сексуальне виховання дітей.

Тобто, ще раз – якщо людина планує своїм дітям з раннього віку проводити сексуальне виховання (самостійно чи через заклади освіти) – то людина – лівак. Не порядний батько або мати, який/яка піклується про вчасне і адекватне навчання своїх дітей – а мерзенний культурний марксист.

Звичайно, скажете ви, а як же державні заклади освіти і політика Міністерства освіти? Звичайно, спільні риси «традиціоналістів» і «культурних марксистів», яких вони так запекло засуджують – це те, що і ті і інші (в сенсі, справжні, а не уявні, ліві) вважають що це нормально, коли держава займається освітою і регулює ці питання. Припустити, що люди можуть самостійно, без державного контролю і нагляду отримувати і використовувати освіту, вони не можуть. Дуже вузька парадигма, яка лише викривляє і без того заплутані логічні ланцюжки «традиціоналістів»

Я вважаю, що вся освіта має бути роздержавлена, що має зняти питання постійної боротьби «груп тиску» над тим, щоб саме їхнє упередження було в підручниках, а не упередження іншої групи. Дещо держава мусить лишити за собою – викладання громадянських прав і свобод, наприклад.

«Нині сексуальна освіта дітей передбачає, зокрема, викладання гомосексуалізму як норми і навіть нав'язування ідеї „гендерної ідентичності“, тобто що дитина може змінити свою стать, коли „відчуває“, що є не дівчинкою, а хлопчиком і навпаки. Зрозуміло, у ранньому віці діти є дуже сприйнятливими, тому зростання кількості операцій зі зміни статі не в останню чергу спричинене саме цим.»

Свою упередженість автор хоч і приховує, проте невдало. З таким самим успіхом можна говорити, що сучасна освіта без врахування сексуальних меншин – це нав'язування гетеросексуальності. Абсурд? Не більше, ніж твердження, що гендерну ідентичність можна нав'язати. Або, що нав'язати можна колір шкіри чи колір очей. Правильно, нехай та незначна меншина дітей, які не можуть розібратися «що з ними не так», замість того щоб зрозуміти, нехай мучаються, вважають себе «не такими», «хворими», бояться про це сказати а сказавши – нехай їх чмирить більшість, яка так само не має уявлення що це таке. Отакий гуманний «традиціоналізм»

Там далі ще йде про трансгендерність, але як і все попереднє, немає жодного реального аргументу, чому гендерні питання слід вважати лівими за своїм характером.

Чому їх найбільш активно піднімають представники справжніх лівих організацій?

Тут більша проблема. Праволіберальні – політики, активісти, чи капіталісти-бізнесмени – всі вони (всі ми) віддали питання моралі, питання прав меншин справжнім лівакам, які просто використовують протестний потенціал «пригнічених» в своїх цілях. Але треба розрізняти, в чому полягають цілі «лівих» а в чому – цілі ЛГБТ.

Короткий підсумок

Для того, щоб виносити вердикти щодо «лівості» чи «правості» треба дотриматись хоча б декількох критеріїв оцінки.

1) Чи сповідує суб'єкт оцінки класичні ліві комуністичні атрибути? (наведені раніше). Це – принцип лівих канонів

2) Чи закликає суб'єкт оцінки до насильницьких, силових дій для досягнення цих цілей? Тобто чи хоче він дотримання своїх прав чи утиску прав інших? Для цього ми маємо розуміти, що таке «право». Є індивідуальні і невідчуджувані права людини, особистості. Немає колективних прав. Немає прав християн, прав робітників і тому подібне. Якщо ЛГБТ хочуть заборонити традиційні шлюби, вони упосліджують права інших. Якщо хочуть домогтися права для себе то ні. Це – принцип — колективне проти індивідуального

3) Чи заперечує суб'єкт оцінки існування держави (української держави) чи потребу в її існуванні? Чи поширює гасла що становлять загрозу для національної безпеки, або до конституційного ладу? Це – принцип національної безпеки.

4)Чи пропонує суб'єкт оцінки залишати за людьми право вибору у своїй поведінці, чи пропонує позбавити людину такого права? (Наприклад – право на сурогатне материнство, аборт, проституцію, тощо). Це – принцип свободи вибору.

Отже, моральні аспекти – це свобода сумління. Якщо її немає, то ми живемо у лівому суспільстві.

Національні аспекти – це національна безпека і незалежність як засіб, за допомогою якого дотримання та захист прав взагалі можливі.

Економічні аспекти – це питання лівої канонічності – та ступеню її радикальності чи ліберальності.

Якщо людина, яку комусь так хочеться назвати «лівою», не дотримується лівих канонів, виступає за свободу сумління та свободу вибору та підтримує національну державу і національну безпеку – немає жодних підстав вважати її прихильником лівої ідеології, включно з «культурним марксизмом».