Тому що власне, і не може за визначенням, адже для того щоб щось регулювати, інновація вже мала би відбутися, та призвести до прогресу, зміну відносин на ринку і викликати бажання врегулювати.

Перш ніж регулювати галузь машинобудування, хтось мав винайти автомобіль, конвеєр та власне, створити таку галузь.

Для того щоб регулювати Техіндустрію, хтось мав винайти комп'ютери, телефони, побутову та іншу техніку.

Для того щоб регулювати ринок електроенергії, хтось мав винайти електроенергію.

Отже, якщо ані держава, ані державне регулювання не призводять до прогресу та інновацій, для чого вони потрібні? Якщо для того щоб створити щось, налагодити виробництво і почати продавати це, люди можуть розібратися між собою самі, перш ніж хтось прийде і скаже їм, що можна виробляти лише певну квоту, продавати за такими-то цінами або щоб продати щось треба отримати дозвіл від десятків бюрократів, — то для чого тоді?

«В інтересах споживачів» скажуть одні.

Безвідповідального споживача не захистять жодні державні регулювання. Відповідальний споживач очікує, що продавець та виробник виробляють та продають те, що задовольнить його потреби а не потреби десятків чиновників, яких їм треба обійти.

Якщо у нас існує судова гілка влади, то навіщо тоді оце «попереднє правосуддя» у вигляді державного регулювання економіки?

Правосуддя, в якому судді визначають правила гри, якої не розуміють в ім'я то бідних, то обдурених, то дурних, до яких не належать?

Яка ж тоді роль держави у поступі інновацій та прогресу?

Захист життя та захист права власності, третейське суддівство у комерційних спорах. Рішення яких в тому числі мають виконуватися силою та іменем держави.

Все інше — існує лише для того, щоб контролювати ресурси силою. Де контроль, там і вигодонабувач — чиновник того чи іншого рівня, який має забагато повноважень.І, прагне щоб його обирали знову і знову — тому йому потрібен цей ресурс, щоб дурні і бідні голосували за нього, поки він під моральний апломб «суспільного блага» грабуватиме багатих і роздаватиме бідним.