15 грудня 2018 року Божого почала своє існування Православна Церква України, яка продовжила тисячолітню історію української Церкви, в тому числі і УПЦ Київського Патріархату, який вже увійшов у історію. Так стається, що Церква Христова змінює назви, але служіння Богові і людям незмінне.
Особливістю сучасної української Церкви є і те, що, за відсутності повноцінної партійної системи в Україні, ПЦУ є чи не єдиною загальноукраїнською структурою, яка здатна об'єднати переважну більшість українців в процесі утворення громадянської нації. А кожна об'єднувача структура виникає занепокоєння у тих, хто діє за давнім принципом: розділяй та володарюй. Тому кожну таку організацію намагаються розколоти та розділити. Так сталося і цього разу з Українською Церквою. Одразу зауважу, що нічого не вийшло.
20 червня року 2019, почесний патріарх Філарет, перебуваючи на межі старечої деменції та під впливом загальновідомого олігарха, зібрав «жалкое, душераздирающее зрелище», котре назвав «помісний собор» Київського Патріархату. На цей «роз'єднувальний собор» прибули три архієрея ( це разом з Філаретом), на трьох вони керують сьома парафіями, шість з яких знаходиться на Росії. Також була дюжина священників та з півсотні мирян, хоча в офіційних документах «собору» фігурують 200 чоловік.
Зібрання, яке відбулося сьогодні у Володимирському Соборі м. Києва не має ні юридичних, ні канонічних наслідків, він нелегітимний навіть з точки зору Статуту УПЦ КП, бо згідно цього документу Помісний Собор має скликатися за рішенням Синоду УПЦ КП, а такої структури вже немає. На зібранні у Володимирському Соборі були не делегати (тобто представники різних єпархій), а запрошені гості, яких прийшло зовсім обмаль, що демонструє реальний рівень підтримки Філарета.
Це зібрання не можна назвати розкольницьким, бо розкол — це поділ Церкви на підставі незгоди в питаннях віровчення, а в даному випадку відбулося лише виокремлення прихильників Філарета в окрему структуру, які вийшли із ПЦУ і привласнили собі назву Київський Патріархат.
До речі, швидше за все, ніяких «санкцій» та прещєній з боку ПЦУ до філаретівців не буде. 24 червня планується засідання Синоду ПЦУ на якому буде констатований факт виходу, «відщеплення» невеликої частини священнослужителів та вірян з православної Церкви України. Свобода совісті в нас закріплена Конституцією і ніхто не може заборонити іншім вірувати так, як вони хочуть, в решті решт ми ж не накладаємо анафем на митрополита Онуфрія, хоча відтепер фактично його канонічний статус приблизно такий самий, як і в почесного патріарха Філарета — митрополит на спокої. І Філарета, і Онуфрія ми віддаємо на суд Божий, бо глава Церкви — Христос.
Багатьох схвилювала заява Філарета про те, що все майно залишається за Київським Патріархатом. Але не потрібно переживати. Київський Патріархат ніколи не був зареєстрований як юридична особа, а майно може належати лише юридичним особам, якими є монастирі, парафії, учбові заклади. За ним майно і залишається, тим більше що на своєму брифінгу по закінченні «собору» Філарет наголосив, що ніякого силового протистояння не буде і парафії повинні вирішувати добровільно до якої церковної структури (УПЦ КП чи ПЦУ) їм належати. Отже бійки не буде, не сподівайтеся.
Також абсолютно непотрібно хвилюватися що з боку почесного патріарха можуть виникнути ще якісь проблеми, в принципі він вже відкрив всі свої карти, тому можна просто констатувати факт, що ветхій старець переплив через море, а на березі в калюжі втопився. Це прикро, але факт.
До речі, якщо Константинополь і відреагує якимось чином на ці події, то швидше за все це будуть дипломатичні співчуття долі Філарета. Ніяких дій з відкликання Томосу не буде. Те, що відбулося — виключно внутрішня українська справа і ця криза успішно українською Церквою подолана.
Вчора відбулася ще одна навколо церковна подія. Митрополія московського патріархату подала до суду та вимагає скасувати реєстрацію ПЦУ. В правовій державі цей позов абсолютно безперспективний, в нас можуть бути різні варіанти, але, сподіваюсь, що безпідставність вимог буде доведена. Швидше за все, МП добивається за допомогою цього суду скасувати Закон, згідно якого, вони мають бути перейменовані в Російську православну Церкву. Але навіть якщо так і станеться, то вони все одно не перестануть бути московською церквою путінського патріархату.
Боротьба і молитва тривають, а Православна Церква України буде зростати.