Днями поїхав на шиномонтаж витягнути цвяха з колеса. Познайомився там з переселенцем Сергієм. Розговорилися. Евакуювався з Бахмута тиждень тому. Слідом за ним приїхала його старенька мати.

«Переселенські» гроші отримують навіть без особливих проблем, хоча й не так швидко як потрібно. Та їх замало. Зрозуміло, що життя швидко змусило його знайти роботу. Бо жити на щось треба, а він з дружиною, двоє діточок та ще мати. Зрозуміло що війна. Але потрібно орендувати житло. А в Києві, ми знаємо скільки це коштує. Їсти щось треба. Діточкам одяг, ліки матусі.

Сергій мав там маленький автосервіс. Тут працює простим монтажником. Чи знаєте ви, чого більш за все бажає? Ні, не з неба гроші. Кредит бажає отримати. Може під заставу закупленого обладнання. Щоб десь свій маленький автосервіс пристосувати. Працювати бажає.

Я думаю, що таких дуже багато серед внутрішньо переміщених осіб. Громадян які не хочуть доїти країну. Хочуть самі заробляти. Потрібен лише поштовх. А гроші вони готові повернути через якийсь невеликий час. Самі побудують свій заробіток. Та мають надію, що їх почують.